Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Як це?

— Ти саме нокаутував Бреннера. Було таке? Я бачила на власні очі, а згодом почула, ніби таки ти це зробив. То це ти ж був в однострої прусського гауптмана? Тоді я тебе точно бачила.

— Та вже ж... Ну, що я можу сказати? Винен за всіма пунктами, ваша честь. Включно з одностроєм гауптмана.

— Я не зараховували тебе до числа людей, які влаштовують бійки на карнавальних балах.

— Так, я теж. Проте Бреннера, якби що, відгамселив би навіть у Різдво чи на похороні.

— Якого біса ти це зробив? Він тебе чимсь образив? Зачепив твою чоловічу гідність чи ще якусь фрашку?

«Я скоріше вирву собі язика, ніж скажу тобі правду, Шарлі», — подумав Ґереон.

— Так просто не поясниш, — сказав він уголос. — Гівнюк сам напросився.

— Напевно, мало чия пика просить цього так, як Франка Бреннера. Але ти не маєш права отак, з доброго дива, відлупцювати колегу.

— Ґеннат і Вайс теж так сказали.

— Справа вже на розгляді в заступника?

— Цьорґібель, можливо, поставився б з більшим розумінням, але він, на жаль, у відпустці.

— Ти, Ґереоне, маєш навчитися контролювати свій гнів.

— У мене просто його забагато.

Ці слова мали бути жартом, але розкрили його справжній стан більшою мірою, ніж він насправді хотів.

— А як твої справи?

Він спитав швиденько, щоб відволікти розмову від себе, а вже вимовивши цю просту фразу, зрозумів, наскільки вагомим є для нього питання. Три слова не були для нього порожнім питання, йому аж ніяк не байдуже було до її справ.

Проте прийом спрацював — Шарлі стала розповідати про себе. Їй було що розповісти — про іспити, про довгі години в біб­ліотеці, заздрість і нерозуміння з боку однокурсників-чоловіків.

— На жаль, на юридичному факультеті панують реакційні жирні карки, — нарікала вона. — І ці мавпи в майбутньому представлятимуть нашу правову державу! На добраніч, Німеччино! Я не хочу навіть знати, скільки з моїх однокурсників нацисти!

— Бути нацистом модно, — зауважив Рат, — а будь-яка мода приходить і неминуче відходить.

— От тільки політика, на жаль, не така невинна річ, як нові моделі на подіумі.

Вона замовкла.

— Я б хотіла тебе знову побачити, Ґереоне, — озвалась вона нарешті знову.

Вона вимовила це майже лагідно. Принаймні, так йому почулося. Можливо, йому просто так хотілося сприйняти її слова. Всередині вже радісно хекало маленьке цуценя, розбуджене її голосом, ладне, на вияв найменшої уваги господині, виконати будь-яке її бажання, принизити себе цілковито. Він ненавидів це цуценя і відігнав його спогадом про їхню останню сварку. Ту жорстку сутичку. Вона майже не вдарила його, він бачив це по її очах. Потім вона грюкнула по столу кулачком, повернулась і пішла. Це відбулося за кілька тижнів до Різдва. Відтоді він її не бачив. Аж до карнавалу в «Резі».

Він спробував вдати невимушений сміх, який пролунав радше, як щасливий.

— Якщо ти можеш гарантувати, що це не перетвориться, зрештою, на чергову суперечку.

— Знаєш що, Ґереоне? Я таки люблю з тобою посперечатися.

Поклавши слухавку, він заледве здатний був на щось реагувати. Той факт, що Фосс подала його рапорт Вайсу і йому про це повідомила, зафіксувався десь на самісінькому краєчку свідомости Рата. Але, очевидно, він щось відповів секретарці на її радісну доповідь, бо вона зачинила двері і залишила його в спокої. Він не міг ні на чому зосередитися, тільки цілу годину думав про Шарлі.

Він чекав на що завгодно, але не на те, що вона сама до нього озветься. А тепер у них навіть буде побачення.

Тільки новий телефонний дзвінок вирвав його з мрійливого стану.