Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Франциска Фосс засміялася:

— То це не вам, а для Еріки!

Рат попрощався. Він уперше ніс губну помаду своїй секретарці.

— Вам двічі телефонували, — повідомила Еріка Фосс, прийнявши в нього помаду. — Якийсь пан і якась дама.

— Що вони хотіли?

— Вони не сказали. Вони ще перетелефонують. Я сказала, що ви маєте повернутися за кілька хвилин.

Рат сів за стіл, закурив і став обмірковувати своє становище.

Хто міг йому телефонувати? Іще привітання з днем народження?

Похід до відділу кадрів виявився вартим заходом. Бреннер пустився на хитрощі саме так, як підозрював Ґереон. Той лікар мав бути другом дитинства, чи кимсь, хто завдячував Франку Бреннеру послугою. Рат знову переглянув свій рапорт доктору Вайсу. Він міг переписувати його на чистову — більше не було потреби зважувати кожне слово, незабаром Бреннер сам змушений буде давати пояснення. Рат вирішив передрукувати рапорт сам — Фосс не мусить знати подробиці всіх розправ, які відбуваються щодо її начальника. Він друкував дуже уважно, перевіряв кожну клавішу на машинці, перш ніж ударити по ній, тож робота забрала в нього з пів години. Перечитавши готовий документ, він залишився задоволеним — здається, не припустився жодної помилки. Він відклав копії вбік, згорнув аркуші, вклав їх у конверт і ретельно його запечатав. Тоді знову закурив. Зателефонував до Фосс і вирядив її з листом до приймальні заступника начальника Управління.

Щойно секретарка вийшла, задзвонив телефон.

— Найщиріші привітання з днем народження, пане комісаре, — промовив жіночий голос.

Рат аж похлинувся тютюновим димом.

— Пробач, що не співаю величальної, — казав далі голос, — але співи ніколи не були моїм коником.

Він досі не знав, що сказати у відповідь. На щастя, вона не вмовкала.

— Ви сьогодні вже заглядали у свій стіл? Маленька підказка: нижня шухляда.

Притиснувши слухавку плечем до вуха, Рат перевірив шухляду. Просто зверху в ній лежав ошатно загорнутий пакет, плаский, квадратний, перехоплений стрічкою з бантом.

— Тобі мову відібрало?

Він мусив прочистити горло, перше, ніж здобувся вимовити перші слова.

— Я цього не очікував. Ти була в моєму кабінеті?

— Сьогодні опівдні. Але ти, на жаль, десь завіявся. Ти вже розпакував?

— Одну мить...

Він розв’язав стрічку і витяг платівку. Американський імпорт, перше видання заледве пів року тому.

— Я не можу повірити. Як ти це роздобула?

— У Берліні багато що можна роздобути.

— Не думав, що ти так добре знаєш мої музичні смаки.

— Я тебе ніби трохи знаю. Ми часто слухали музику разом. Чи ти вже забув?

Звісно, ні. Він нічого не забув, взагалі нічого. Хоч скільки намагався.

— Ми не бачилися цілу вічність, — сказав він, усвідомлюючи вже тієї миті, як вимовляв ці слова, наскільки вони банальні.

І вкрай неточні.

— Не далі як у суботу в «Резі».