Радіоп'єси: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

СУДДЯ Що це був за маневр з переселенням? Чи не думали Ви, що нагорі зможете діяти непомітніше?

ДОБРИЙ БОГ Ні, тільки швидше. Я лише підштовхував речі, які вже не можна було зупинити. А потім мені стало їх жаль, бо в них майже зовсім не залишилося грошей. Я хотів заощадити їм усі клопоти, які могли б їх відволікти. Ви ж знаєте, які дорогі кімнати на останньому поверсі.

СУДДЯ зверхньо Ще й співчуття. Так, я знаю. Гортає сторінки. Чи справді ми наближаємося до останньої ночі?

ДОБРИЙ БОГ До тієї, що настала як найостанніша перед останнім днем. З нестримною температурою. Гаряча, мов жар. Вентилятор був непритомний.

СУДДЯ Так, як сьогодні.

ДОБРИЙ БОГ Лід танув у склянці ще перед тим, як потрапляв на вуста.

СУДДЯ І в них не виникало жодного сумніву?

ДОБРИЙ БОГ Вони мали листа і вірили слову.

У кімнаті 57-го поверху

ДЖЕННІФЕР Поглянь. Знову натяк. Знову знак. Ніжно. Добрі, милі білочки.

ЯН Переїзд ввечері. В’їзд просто в ніч.

ДЖЕННІФЕР Я покладу свою щітку для волосся біля Твоєї. Розставлю Твої книжки. Повішу Твою куртку біля своїх спідниць. Мені хочеться зараз розкласти й порозставляти все так, ніби це — навіки. Що за мить! І я хочу закарбувати у своїй пам’яті назавжди: тиха ніч і волога спека, мерехтливий острів, над яким ми здійнялись, і свічка, яку ми тут спалимо, щоб додати йому ще більше сяєва, не на честь кого-небудь, а лиш так.

ЯН Іди сюди! Викинь із рук те, що тримаєш. Викинь усе назавжди. Я відчуваю, що ніколи краще не знатиму, на якому градусі довготи й широти я перебуваю, і не знатиму краще, ніж у цій випадковій кімнаті, що лежить в основі всього. Це відчуваєш найкраще саме тут, де немає землі під ногами. Тут — простір. І Ти даєш тут притулок у себе мені, чужинцеві.

ДЖЕННІФЕР Я стелю йому постіль і ставлю біля нього глек із водою, бо він прийшов здалеку і мусить знову йти далі.

ЯН Та він іде навпомацки в темряві й не може вийти на шлях. Окрім того, він викликає своїм разючим чужоземним акцентом подив, і ще не може вселяти довіри. Я б хотів зараз мати карту, яка мене роз’яснить Тобі: усі пустелі в моїй душі, плями пісочного кольору й білі тундри, а також незаймані зони. Але там є й один новий зелений рисунок, який засвідчує те, що замерзле озеро в моєму серці починає танути.

ДЖЕННІФЕР Нарешті. Нарешті.

ЯН І я хотів би отримати книжку, з якої дізнаюся, що коїться у Тобі, який там клімат, вегетація й фауна, хто — збудники Твоїх хвороб і їхні німі потаємні противники у Твоїй крові, а також живі істоти, щонайменші, яких я переношу собі поцілунками. Я хочу побачити те, що відбувається тут тепер, уночі, коли Твоє тіло, залите світлом ілюмінацій, тепле й збуджене, прагне зустрінути свято і торжество. І я вже бачу: прозорі плоди й коштовні камені, сердолік і рубін, сяючі мінерали. Кров’яне русло, перетворене на феєрію. Я хочу дивитися. Я хочу бачити.

Оголити усі пласти. Оболонку ніжної плоті, білу шовкову шкіру, яка обтягує Твої суглоби, ненапружені м’язи, полиск кісток, блискуче відполірованих, глянець, що виграє на вигинах Твоїх оголених стегон. Тьмяне світло у Твоїх грудях, стрімкий злет оцих ребер.

Я хочу бачити все, дивитись на все.

ДЖЕННІФЕР Я готова для Тебе зробити ще більше, готова нарозхрист відкрити себе для Тебе й перейти у Твоє володіння всіма фібрами своєї душі, як це і має бути: від голови до п’ят.

ЯН Хочу бачити й чути. Притулитися вухом до Твого тіла, бо ніколи там не панує тиша: у легенях здіймається й опускається хвиля повітря, чути шум клапанів біля шлуночків серця, полохливий звук, коли Ти ковтаєш, а також легкий хрускіт у руках і ногах.

ДЖЕННІФЕР Я хочу, щоб Ти мене вислухав. Бо не можу мати перед Тобою жодних секретів.

ЯН Чи зможу я розгадати всі таємниці? — О, мене захоплять і не відпустять ревнощі, перш ніж дізнаюся про містичні барви всередині, сповнені таємниць коридори, які ведуть крізь палати клітин, розсипану сіль у тканинах, личини та лампіони, які містяться в них, мозаїчні підлоги із зображеннями зниклих міфів. Дірчава субстанція кістки й кістковий мозок. Про всю розкішну споруду, якою є Ти, і яка має безслідно зникнути.

ДЖЕННІФЕР Чи я вже зникаю? І чи не зникаю заради Тебе?

ЯН У такому разі на світі замало часу. Бо до того, коли все відкриють і запишуть у вигляді формул, я ще не встигну збагнути голубіні Твоїх ніжних очей і білявих степів волосинок на Твоїй шкірі. Навіть тоді, коли все вже стане відомим, створеним і знову зруйнованим, мене ще заманюватиме лабіринт Твоїх поглядів. І схлипування, яке підіймається Твоїми дихальними шляхами, вражатиме мене, як ніколи.

ДЖЕННІФЕР Так мало часу. Замало часу.

ЯН І тому я хочу обіймати Твій скелет іще як скелет, і чути, як цей ланцюг дзеленчить на Твоїх кістках у день Страшного суду. Я хочу взяти прах Твого серця й пригорщу пилу, яким Ти станеш колись, до своїх вуст зотлілих і задихнутись від них. І ніщо, в яке перетворишся Ти, огорнути своєю недійсністю. Я хотів би бути з Тобою до кінця своїх днів і сягнути дна прірви, в яку я з Тобою падаю. Я хочу з Тобою дійти до кінця, до самого кінця. Я хочу повставати проти кінця любові, щомиті й до самого кінця.

ДЖЕННІФЕР До мого кінця. Вимов це до кінця.

ЯН Тут від самого початку присутня ницість, і жодне блюзнірство не сягне її рівня. Чи має хтось право нам вказувати, якою має бути любов, це вогненне письмо, яке на наших очах погасне, лиш тільки ми до нього наблизимося? Хто вигукнув гасло, що Бог помер? Або провалився в громові нетрі?! Або те, що його немає? Чи не надто мало тут звинувачень за надто короткий час? Нехай ми вирвемо наші серця за ніщо, щоб лиш заповнити жалісним наріканням пустку, і Ти готова за це померти?! О, ні. Люби мене, щоб я не міг спати, не міг перестати Тебе любити. Люби мене, щоб між нами була лише згода. Бо чому ж я не мав би Тебе обіймати, завдавати мук, і в Тобі зневіритися в усьому? Чому мені має хтось вказувати, як часто й довго я маю тримати Тебе в обіймах, я ж бо хочу цього завжди, я хочу володіти Тобою назавжди!

Я не хочу зараз лишити Тебе, обманути у світі мрій і дати себе обманути в солодких снах. Я хочу того, чого не було ще ніколи: я не хочу кінця. І залишиться ліжко, на одному кінці якого ударяють один об одного айсберги, а на іншому хтось розкладає вогнище. А обабіч: не ангели, а парасольки суцвіть тропічних рослин, глузування папуг і сухі гірлянди з голодного краю. Не засинай, я прошу Тебе.