Казка про Добромола: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Добромол, як ніхто інший, розумів, що для порятунку трону конче необхідні нові радикальні ідеї. Перший радник вже допомогти не міг. Він якось вийшов з королівського кабінету і зайшов прямісінько у тривалий запій. Інші члени Королівської ради, вибравши авансом річне утримання та відрядні, терміново від’їхали за службовою необхідністю до Ковбаси. Після перетину кордону зв’язок із ними перервався.

Великий герой Добромол змушений був наодинці рятувати королівство, що розвалювалося буквально на очах, зрештою, як і його рейтинг.

Внаслідок неймовірного нелюдського напруження і вживання небезпечної гидоти, був народжений черговий сміливий, не утримаюсь від пафосних епітетів, геніальний і величний план. Королівською рукою, кострубатим, але достатньо розбірливим почерком, був занотований новий шедевральний дороговказ.

На цей раз в програмі не було знаків оклику, хоча і текст у ній також був відсутній. Королівська правиця начертала лише назву цього історичного документа: «ПРОГРАМА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО СПАСІННЯ КОРОЛІВСТВА».

Так, талант Добромола створювати яскраві, інтригуючі і навіть чаруючі назви стратегічних проектів з роками не згас, а навпаки, заграв новими невідомими досі барвами. Талант, він і в Комі талант!

Не важко здогадатися, що доленосний документ почали скорочено називати ПІСК, а частіше — «останній ПІСК Добромола». Хоча деякі несвідомі громадяни, що втратили сором і повагу до своєї народної влади, падлюче гигикаючи, по-бузувірськи м’яко вимовляли літеру «с», говорячи про це велике творіння короля-рятівника. Виходила якась гидота: «Піська Добромола». То було низько і бридко.

Для презентації ПІСКи, тобто ПІСКа, необхідно було зібрати народ. До речі, що важливо, для початку реалізації нової програми Добромола людей треба було збирати всупереч всім управлінським штампам, не на площі, а на березі Брудного моря. Тільки тут виникли труднощі. У Виконавчих канцеляріях сиділи надійні, але неписьменні виконавці, які були нездатні прочитати і, відповідно, виконати письмову директиву монарха-новатора.

Незалежні корпоративні газети швидко охололи до вінценосного ньюсмейкера і безкоштовно не хотіли рекламувати ПІСК та скликати народ. Аргументи для господарів газет — вельмишановних ґазд — у вигляді пільгових ліцензій на вирубку столітнього лісу закінчилися разом із самим лісом. Навіть друзі Добромола з його улюбленої багатотиражки, якій він віддав найкращі роки свого життя, відвертали від короля свої нахабні пики, вимагаючи сплатити за рекламу неймовірного розміру рахунки. От же ж вилупки!

Хотів розлючений до безтями Добромол націоналізувати всі газети, а вельмишановних кровопивць кинути до холодної буцегарні під оплески трудового народу... Але не став. Справа в тому, що силовикам Кома набридли постійні затримки зарплатні, і вони всім гамузом перейшли на утримання до ґазд-олігархів. Та й в’язниці були заорендовані практичними ґаздами під складські приміщення.

Але справжні герої не здаються. А великий Добромол був справжнім героєм, що постійно підкреслювалося у всіх виданнях його офіційної біографії. Зібравши всіх, хто не встиг втекти з палацу, Добромол особисто повів їх розклеювати по місту оголошення. Навіть його тендітна дружина, створена, щоб вальсувати на королівських балах, була змушена перти цеберко з клеєм та купу написаних від руки запрошень.

Зусилля Добромола не були марними. У визначений час свідомі громадяни Кома стояли на мокрому піску біля самого краю Брудного моря. Відверто кажучи, свідомих громадян зібралося зовсім небагато. Така собі рідесенька купка зівак без жодного транспаранта.

Сам король Добромол видерся на велику каменюку. Вигляд у нього був кепський. На лацкані пом’ятого піджака були добре помітні білі плями, найімовірніше, від клею.

— Мій улюблений народе! — голосно прохрипів Добромол. — Наша нова Програма інтелектуального спасіння королівства дозволить кожному жити не гірше, ніж наші гладкі сусіди з Ковбаси, а економіка зможе динамічно розвиватись, демонструючи неймовірні дива зростання. Я обіцяв це, коли ви мене обирали, і я це обов’язково виконаю!

Кислі обличчя позіхаючих слухачів були позбавлені емоцій.

Економічне диво та заможне життя їм вже обіцяли.

— Ви бажаєте жити, як справжні ґазди, їсти від пуза дефіцитні харчі та пити заморський первак, а не місцевий шмурдяк? — від перенапруження голосових зв’язок король перейшов на фальцет.

Народ мовчав. Безумовно, пропозиція, особливо щодо якісного перваку, була достатньо привабливою, але досвідчені громадяни все ж хотіли зрозуміти, куди він хилить.

«Мовчання — знак згоди», — фахово оцінив ситуацію монарх-трибун і з піднесенням продовжив свій доленосний виступ.

— Торгівля — це вам не тиць-пердиць, а головний двигун економіки, — видав Добромол досі невідомий, унікальний за своєю глибокою сутністю і науковим усвідомленням дійсності, афоризм. — Ми почнемо торгувати не тільки з Ковбасою та Мороком, а і з дивовижними заморськими країнами, які, як передбачають наші провідні вчені, розташовуються на протилежному березі Брудного моря.

Народ напружився. Відвідати дивовижні заморські країни було б непогано, та ще й придбати там за безцінь екзотичні товари. Але! Комікяни, за винятком Старка, ніколи не плавали по Брудному морю.

Добромол, немовби читаючи думки своїх підданих, продовжив просувати свої величні плани:

— Мешканці Кома повинні, для початку, навчитися плавати. Потім ми побудуємо швидкохідні вітрильні човни і попливемо до невідомих берегів за скарбами і славою. Ком — велика морська держава. Ура!

— Ура! — закричав шестирічний хлопчик, тримаючись за спідницю своєї неньки.

Не можна сказати, що ПІСК Добромола не надихнув народ. Заморські країни, дефіцитні харчі, міцненький первачок тощо — тема неначе й цікава... Але якось воно лячно пливти по вируючому Брудному морю, куди ворон і кісток не занесе. Ось якби заморські наїдки самі припливли до Кома — тоді зовсім інша справа. Це б одразу розтопило охололі серця комікян, які завжди займали активну і конструктивну життєву позицію.

Добромол не знав, з чого буде робити швидкісні човни, чим торгуватиме з далекими країнами та в якому напрямку взагалі треба плисти. Це все були дрібниці. Його монарший досвід підказував, що головне в державному управлінні — захопити увагу та зайняти народ конкретною справою, а все решта — якось саме вирішиться та налагодиться. Він вирішив розпочати з всенародного навчання плаванню. Справа не особливо складна, не затратна, практична і дуже корисна для здоров’я. Щоб ПІСК не перетворився на пустопорожню балаканину, Добромол хвацько підійшов до цієї справи. За його вказівкою з усіх авторитетних державних установ були за рознарядкою відряджені плавці-наставники, які отримали подвійні оклади та безкоштовні плавки з секонд-хенду.

— Ми починаємо негайно вчитися плавати, розпочавши виконання першого етапу нашого величного ПІСКу! — завершив свій історичний інноваційний спіч монарх-мореплавець і сам собі вчинив довготривалі овації.

Поки король натхненно плескав у долоні, народ уважно спостерігав за дванадцяткою інструкторів з плавання, які залізли по коліна у воду. По їх зелено-синіх обличчях і конфігурації тісненьких стрінгів, було зрозуміло, що морська вода занадто прохолодна.

— Пливіть! — пронизливо прохрипів Добромол.

Це була заздалегідь узгоджена команда для початку показового запливу. Перемагаючи страх і сумніви, тремтячі тіла майже синхронно шубовснули у воду. Каламутні хвилі сховали мужніх інструкторів-наставників. Такий нестандартний рішучий хід захопив глядачів. Народ почав плескати в долоні, сподіваючись, що хоробрі плавці так само синхронно випірнуть з води і впевнено попливуть вздовж берега, демонструючи всім своїм виглядом, як це легко і приємно. Йшов час, напруження зростало, а делеговані держустановами фахівці з плавання не спливали.