Казка про Добромола: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Казка від доброго казкаря з малюнками Юрія Журавля

а старій драній мапі поміж двома величезними плямами можна було розгледіти обриси ще більш давньої ніж сама мапа держави. Це було Королівство Мрії, або, як його зазвичай скорочено називали, — Ком. З півночі і сходу Ком стискало, немов величезна паща злого дракона, Моторошне Королівство. Як ви вже напевно здогадалися, у народі його гидливо, але про всяк випадок сплюнувши та озирнувшись на всі боки, називали Морок.

Морок був не таким стародавнім королівством, як Ком. За легендою його заснувала купка непросихаючих від пияцтва злодіїв, яких виперли з Кома за нахабні спроби незаконної приватизації народного майна, дебош та аморалку. У північних тайожних лісах вони остаточно здичавіли та, побравшись із бородатими самицями з родини болотних людожерів, перетворилися на щось геть моторошне та жахливе.

Навіть у часи ренесансу — культурного та духовного піднесення, що охопило всі казкові королівства, — у Мороці продовжували практикувати канібалізм, а нащадки безпритульної алкашні, яка ледве встигла накивати п’ятами зі стародавнього Кома, дивилися на свою прабатьківщину та ковтали слинку. Ой як їм кортіло зжерти цих солоденьких і таких ріднесеньких комікян.

Хоча, швайки в мішку не приховати, були в Комі малоосвічені та слизькі демагоги, які за в’язанку безкоштовного хмизу принизливо виправдовували канібалізм і печерне безкультур’я мешканців Мороку. Мовляв, вони їдять тільки мудрагеликів-космополітів, а патріотично налаштованим громадянам у них навіть дуже добре живеться, про що вони задушевно співають на своїх балалаєчних збіговиськах.

Ну що тут сказати? І між доброю капустою бувають гнилі качани, а у великій сім’ї не без виродків, тобто не без зрадників.

На захід від Кома були землі Королівства вельми багатих асортиментів, яке за звичним скороченням та в перекладі на всі відомі мови того часу називали Ковбаса. Мешканці Кома, вимовляючи смачну назву цієї держави, облизувалися і по-доброму заздрили ситому життю ковбасян.

— Так, Ковбаса — це вам, тиць-пердиць, не Морок, — зі знанням справи говорили свідомі та освічені громадяни Кома.

На півдні славетну державу Ком омивали хвилі Брудного моря. Які царства-королівства знаходяться за цим безмежним морем, комікяни не знали. Справа в тому, що нижня частина старовинної шкіряної мапи була злочинно обірвана. Якась шльондра зі шматка шкіри музейного експоната зробила латку собі на дупу. Звісно, придбати нову сукню могла собі дозволити далеко не кожна порядна лярва, але це не може бути виправданням такого ганебного вандалізму.

Мешканці Кома були громадянами великої морської держави, але... плавати не вміли. А вчитись цій складній та небезпечній справі, хай йому грець, особливого бажання не було. Тому, що там знаходиться за Брудним морем, ніхто і не знав. Найкращі уми королівської Академії наук намагалися розгадати цю велику таємницю складним трансцендентним шляхом. Хоча потуги вітчизняних вчених не надто хвилювали пересічних громадян незалежного Кома. Та і яка, зрештою, різниця, що там за тим морем? Інша справа — асортимент напоїв та наїдків у шинках та генделиках в заможній Ковбасі. Ось що було дійсно цікавенько.

Про це писали місцеві газети, сміливо порушуючи вкрай болюче питання: «Чому в їхніх генделиках рясно як волосся під пахвою, а у нас — як на коліні блищить? І хто, лишенько, у цьому винен?».

Тут треба сказати, що комікяни були народом освіченим та вимогливим, а тому неймовірно страждали від такої кричущої несправедливості. І була в цього найкращого у світі народу найулюбленіша розвага — читання та обговорення незалежної преси.

Папір у Комі був задорогим, і друкувати газети могли собі дозволити лишень вельмишановні ґазди, що заробили нівроку грошей, імпортуючи з Мороку пічний хмиз та експортуючи до Ковбаси залишки столітнього королівського лісу. А що? Це був гарний та стабільний бізнес. Зими в Комі холоднющі хоч собак гони, і місцеве населення, незалежно від своїх політичних уподобань, було здатне за хмиз віддати останнє порося, лише б зігрітися у своїх багатоквартирних хатинках. Ну, а острівців недорубаного національного надбання — столітнього лісу — мало вистачити не менш ніж на п’ять, а то і на всі десять років, щоб забезпечити стабільні валютні надходження у кишені вельмишановних ґазд.

Ніде правди діти, народ не любив вельмишановних ґазд, але шанував за патріотизм та принципову критику влади на сторінках їх незалежних і об’єктивних корпоративних газет.

А, з іншого боку, як було не критикувати цю знахабнілу владу, яка до безтями дратувала не лише вельмишановних ґазд, але і весь порядний, чуйний та відповідальний народ.

Отож кожна трудова родина мала у своїх маленьких оселях велику фанерну дошку, до якої, нашвидкуруч повечерявши, підколювали свіжий номер улюбленої газети. Затамувавши подих, вся родина читала новини, світські хроніки, ну і, безумовно, найцікавіше — викриття корумпованих чиновників, що відсиджували свої дупи в кабінетах королівського палацу. Коли родинний бюджет не дозволяв придбати газетний свіжачок, а вкрасти його з сусідської скриньки не вдавалося, комікяни перечитували старі газети, вивчаючи напам’ять особливо яскраві репортажі та цитати популярних викривачів-розслідувачів.

В ті давні часи керував цими славетними, досвідченими та політично свідомими підданими Старий король. Народ, який постійно все спрощував і скорочував, звав його Старко. Взагалі-то він не був злим чи жорстоким королем. Лише дещо жадібним. До речі, жадібність його походила не від поганого виховання чи перенесених у дитинстві хвороб. Ні, жадібність його була винятково професійним надбанням.

Справа в тому, що до всенародного обрання Старка на високу королівську посаду, він, відповідно до офіційної біографії, багато років знесилювався від неймовірно важкої праці в гільдії ґазд Кома. Але, що принципово, сам, без протекції високо достойників, пройшов складний і доволі небезпечний шлях від роздрібного крамаря до найвищого рівня — вельмишановного ґазди. Таких вже згаданих вище «вельмишановних» в королівстві було зовсім не густо. Їх навіть можна було перерахувати на пальцях однієї руки.

Посівши трон з великим досвідом і багажем практичних навичок, Старко до найменших дрібниць знав, як наповнювати королівську скарбницю. Тобто, що, скільки і у кого можна було забрати. Зрозуміло, що не для себе. Зовсім ні. Винятково для безмежних державних потреб!

Проти влади, як відомо, сильно не попреш. І вельмишановні ґазди, скрегочучи зубами, змушені були кланятися і ділитись. Але в той же час газети вельмишановних відривались по повній, з усією прямотою і відвагою викриваючи гнійники злочинної тиранії, що геть забула про скромні потреби та надії свого народу.

Народ, заведений газетними викриттями чергових зловживань королівської аристократії, невдоволено перешіптувався і тихо обурювався. Дбаючи про спокій і гарний настрій свого народу, Старко хотів закрити під три чорти всі газети в королівстві. Але статус освіченого монарха і щира любов його підданих до газетного чтива стримали його порив рубанути під корінь свободу слова у стародавньому королівстві.

Була ще одна гарна думка — викупити оптом всі ці брудні газетки у вельмишановних, але таких нещирих ґазд. Та професійна жадібність, щоб їй пусто було, придушила і це достатньо логічне бажання.

А ну їх до біса! — махнув рукою на падлючі укуси газетних писак недалекоглядний Старко і ой як потім про це пошкодував.

Сталося так, що одна жахлива подія, рознесена місцевою пресою, як насіння по полю, переповнила жбан народного терпіння настільки, що він луснув.

Взагалі заради історичної справедливості варто зазначити, що той старенький посуд насправді луснув давним-давно, ще на урочистому бенкеті, який було організовано у день проголошення незалежності та самостійності Кома. А все тому, що ті найперші керманичі, тільки-но створивши королівство, забули запросити на халявний банкет з цього приводу свій гоноровий, але дуже чутливий народ. Тому народного терпіння залишалося ну зовсім мало — не якийсь там жбан, а малесенький дірявий жбанчик.

Правда це чи ні, хто його зна. Історична наука — річ суб’єктивна. В ній межа поміж правдою та вигадкою тонесенька, як штрикайлик у комахи. Але про те, який штрикайлик у комахи, поговоримо іншим разом. А зараз повернімося до тієї моторошної події, яка так сильно похитнула королівський трон.