Казка про Добромола: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Ревіння задоволеного натовпу зігнало геть всіх птахів з дахів у центрі міста. Люди не стримували емоції, що переповнювали їхні чуйні натури. Вони ж завжди відчували всім своїм нутром, особливо нижньою частиною шлунку, в чому був сенс їх проблем, — не в лінощах, боягузтві, тупості та жадібності, не в запійному пияцтві і розгульному житті, а в цій падлючій корумпованій владі. Вони глибоко в душі це підозрювали, але так чітко розкласти по поличках першопричину всіх їхніх страждань міг тільки дарований долею справжній народний лідер.

— Слава! Слава королю Добромолу, наймудрішому, найсправедливішому королю на всьому білому світі! — щиро, на всю горлянку, волали громадяни, які прозріли просто в одну мить.

Король підняв руку і бурхливе народне море стихло, на високому постаменті він парив над цим безмежним океаном щирої любові і обожнення. Повною мірою отримавши насолоду від цього дивного відчуття, Добромол впевнено і з натхненням продовжив свою доленосну промову:

— Всі ці таргани, що приповзли до влади і бездарно керували країною всі ці роки, — злочинці. Їм не буде прощення!

— Смерть їм! Смерть! — ревів у п’янкому екстазі натовп.

— Народ Кома виніс вирок, я тільки підписую ваше справедливе рішення, — без пафосу, скромно і гідно презентуючи новий стиль народофільського патерналізму, продовжив Добромол. — Ми відберемо і по-чесному розділимо все незаконно нажите Старко і його посіпаками. Наш народ заживе не гірше, а можливо, навіть краще, ніж громадяни Ковбаси, які просто очманіли від зайвих наїдків і напоїв!

Правду кажучи, це вже був емоційний перебір. Народ навіть мріяти не міг про таку щедрість і справедливість. Це як сподіваєшся отримати обгризену кістку, а тобі виносять ціле запечене порося, яке більше за весь твій обідній стіл, з хрусткою скоринкою і м’ясцем, що неймовірно пахне і просто тане в роті... Запах такий, що вмерти можна! Ой, вибачте, трохи замріявся. Про що це ми? Ага...

Люди ридали, голосили, рвали на собі позичені у сусідів сорочки, падали додолу навколішки і цілували каміння, куди ступала нога монарха, якого вони тепер обожнювали до безтями. Деякі, не маючи сил стримати таке неймовірне захоплення, просто, пробачте, обісцялися. Були й інші форми прояву безмежних радощів, але про це у казках не прийнято розповідати.

Король Добромол був задоволений реакцією своїх підданих на його стратегічний план перебудови похмурої батьківщини. Він був виключно чесним і рішучим монархом. Як і обіцяв своєму народу, не відкладаючи у довгу шухляду, підписав указ, яким оголосив усіх представників старої влади злочинцями, що заслуговують найсуворішого покарання.

Наступним указом він скасував антигуманний мораторій на смертну кару. Добромол направду не був надто суворим. Він любив цуценят, пташок і навіть свою дружину. Але король не хотів обмежувати суди у виборі справедливого покарання для мерзенних виродків, що незаконно керували до нього його королівством. Щоб у них в роті пір’я поросло!

Судді, аби довести королю-реформатору свою щиру відданість та заразом зберегти свої хлібні посади, почали строчити смертні вироки всім без розбору представникам старої драної еліти. Що вони там робили, чим займалися, на яких посадах працювали, — для судових рішень не мало жодного значення. Сама належність до старої влади, навіть на дрібному регіональному рівні, була завершеним складом злочину, що не підлягав оскарженню.

Так, іноді перегинали палку. Не без того. Наприклад, «вишку» відхопив сивий трудяга-пічник. В залі, де відбувалося судове засідання, почала дуже курити піч-буржуйка. Бідолашний пролетарій повзав біля неї навколішках, намагаючись вибити спресовану сажу, та відрихтувати зламану заслінку. Його старанність була неправильно витлумачена не зовсім тверезим суддею.

— Ці бридкі колишні керівники, ці підступні злочинці сподіваються вимолити прощення, повзаючи на колінах! — заревів суддя.

Гикнувши, представник місцевої феміди обтер шмарклі брудною мантією, видув гранчак з водою та грізно промовив:

— Дзуськи вам! Лише вища міра покарання — ось мій справедливий вирок.

Ну, і звична справа — брязь молоточком по столу. Коли бідолашного пічника тягли за ноги через усю залу, він несамовито кричав, що ні в чому не винний, чим тільки посилив упевненість судді в об’єктивності вироку.

Але не ці дрібниці дратували короля Добромола та його найближчих однодумців. Темпи судочинства були неймовірно повільними. А чому тут дивуватись? Всі судді в Комі були представниками старої формації, що геть віджила своє. Ну й справді, чого тягнути, навіщо зволікати? Так, дійсно старі судді, вислужуючись перед новим монархом, завжди виносили суворі вироки. Але все це понтове позування на нікому непотрібних судових засіданнях, несамовите бажання прочитати справу, особисто виписати та оголосити вирок... Вся ця нікому не потрібна маячня, весь цей гнилий багаж старої судової машини, просякнутий смердючою сумішшю підлабузництва та саботажу, гальмував конвеєр справедливості, без чого не могло бути швидких темпів великих перетворень Великого перетворювача.

Саме тут і розкрився в повній мірі рідкісний талант Першого радника короля. Його яскраві нестандартні пропозиції, що значно випередили свій час, швидко розвіяли депресивну хандру народного улюбленця. Перший радник запропонував кардинально оновити та розширити обрії судової системи, відправивши всіх старих суддів на ешафот разом із їх підсудними. А на цю відповідальну роботу призначити молодих, енергійних, нікому не відомих і нікому не потрібних та абсолютно неписьменних патріотів. Головне, щоб цей цінний державний непотріб щиро відчував необхідність і важливість глобальних перетворень найвидатнішого короля казкової сучасності.

Перший радник повністю виправдав довіру свого улюбленого монарха. По-перше, це було свіжо і модерново. По-друге, неймовірно ефективно. Претендентів на посилення королівської феміди ніхто не знав, вони були нікому не цікаві і це робило їх незалежними. Чисті аркуші їхніх біографій, де було лише ім’я та орієнтовна дата народження, стали найкращим доказом незаплямованості їх репутацій. Найважливішою родзинкою нової кадрової політики стала повна неписьменність майбутніх стовпів королівського правосуддя.

Залізна логіка Першого радника була струнка, як рейка. Навіть позбавлений жодного співчуття непохитний ліквідатор державних злочинців ні-ні та й може почати читати кримінальну справу ворогів народу. Йому, бач, цікаво, а конвеєр правосуддя гальмується, темпи знищення ворогів падають.

Суддя, який не вміє читати і писати, позбавлений цих недоліків і спокус, а шкрябати свій підпис під вироком можна і курку навчити. Та й зрештою, якщо у прізвищі неупереджених законників забагато літер, то можна поставити пташку, хрестик або будь-яку хитру закарлючку.

Нова кадрова політика настільки захопила Добромола, що революційну новацію Першого радника було вирішено поширити на всі заклади королівської влади — від членів Боярських Зборів до писарчуків Виконавчих канцелярій.

Але забезпечити в таких величезних масштабах принципове кадрове оновлення Кома виявилось непростою справою. Ви ж не забули, як в Комі всі любили читати. Це вам не неосвічений тайожний Морок і навіть не Ковбаса, де перевагу віддавали складанню грошових знаків.

По всьому королівству був оголошений багатоденний кастинг. Окрім відсутності будь-яких навичок до читання та писання у претендентів мав бути гарний слух, щоб добре чути королівські забаганки, а також права рука. Рука була конче потрібна всім: суддям, аби підписувати вироки, боярам-законотворцям, — щоб голосувати за новаторські закони, ну а представникам виконавчих підрозділів — аби ручкатись із вдячним народом. Запитаєте, а чому обов’язково потрібна була саме права рука? Ну, не довіряв пильний Добромол шульгам. Погодьтесь, якісь вони всі ну дуже підозрілі.

Після проведеної титанічної роботи перша партія не зіпсованих знаннями та інтелектом патріотів нап’ялила на себе суддівські мантії, начепила боярські значки та розсілася за дубовими столами у Виконавчих канцеляріях.

Життя в королівстві значно пожвавилося. Суди без зволікань виносили вироки, Боярські Збори видавали закони, як здоровенна піч — гарячі пиріжки. Виконавчі канцелярії значно збільшили прийом відвідувачів. Прості доступні чиновники без пихатої чванливості обнадійливо поплескували правою рукою по плечу прохачів, у яких від такого людяного ставлення за спиною просто виростали крила...

Але головне завдання оновлення країни — знищення всіх численних представників старої мерзенної влади — досі ще не було виконане. Так, оновлена судова система значно прискорила темпи винесення вироків. Але ж ой як ще було багато всіляких затримок і зволікань. Поки вирок з Королівської ради привезуть до суду, поки суддя виведе на ньому закарлючку свого підпису і відішле у зворотньому напрямку до королівського палацу, трясця його матері, так і день пройшов.

Багато хто плюнув би, мовляв, і так зійде, але не таким був Перший радник короля. Він дійсно харкнув, але не заспокоївся. Перехиливши келих імпортного перваку, він шанобливо вдерся до королівської опочивальні.

— Мій королю! — заволав Перший радник, збуджений глибиною та унікальністю власних ідей.