Королівство шахраїв: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Скільки за це? — поцікавився стрілець.

Вілан намагався зазирнути йому в очі. Невже це було частиною плану? Та навіть якщо так, про що думає Джаспер? Він любить свої револьвери. Із таким самим успіхом він міг би відрізати собі руку й укинути її до каструлі.

Шпехт прокашлявся і сказав:

— «Купчасті хмари» — це тобі не ломбард. Ми приймаємо лише готівку і кредит від Ґеменсбанку.

— Я поставлю за тебе, — запропонував Смеет з удаваною байдужістю, — якщо це оживить гру. Тисячу крюґе за зброю?

— Вони коштують удесятеро більше.

— П’ять тисяч крюґе.

— Сім.

— Шість, та й те лише тому, що сьогодні я почуваюся щедрим.

— Ні! — вирвалося у Вілана. У залі запала тиша.

Джаспер холодно озвався:

— Не пригадую, щоб я просив вашої поради.

— Яка безцеремонність! — вигукнув Смеет. — Відколи це офіціанти втручаються в гру?

Ніна лихо зиркнула на Вілана, а Шпехт, не довіряючи власним вухам, сказав розгніваним тоном:

— Джентльмени, може, ми продовжимо гру? Робіть ваші ставки!

Джаспер підштовхнув револьвери на столі ближче до Смеета, а той у відповідь посунув до нього високий стіс фішок.

— Гаразд, — озвався стрілець, і його сірі очі поблякли. — Роздавай і на мене.

Вілан позадкував із-за столу та якомога швидше зник у коморі. Тарілка з мушлями і льодом зникла, але там на нього чекав Каз. Він накинув на свій небесно-блакитний піджак довгий помаранчевий плащ. Рукавички знову були на місці.

— Казе, — розпачливо озвався Вілан, — Джаспер щойно поставив свої револьвери.

— І скільки він за них отримав?

— Хіба це має значення? Він...

— П’ять тисяч крюґе?

— Шість.

— Добре. Навіть Джасперові не вдасться програти їх менш ніж за дві години. — Він передав Віланові плащ і маску, вбрання Сірого Чортеняти. — Ходімо.

— Я?

— Ні, той ідіот позаду тебе. — Каз узяв гучномовець і сказав: — Пришліть іншого офіціанта. Цей спромігся вилити шампанське на черевики великого цабе.

Хтось на кухні зареготав і відповів:

— Домовилися.

Уже за кілька миттєвостей вони спустилися сходами й вийшли через службовий вихід; костюми дозволяли їм пересуватися в натовпі Східної Клепки непоміченими.

— Ти знав, що Джаспер програє. Ти навмисне вчинив, аби так і сталося, — звинуватив Бреккера Вілан. Каз рідко користувався своїм ціпком, якщо вони вешталися тими частинами міста, де його могли впізнати. Але, попри його кривобоку ходу, Віланові доводилося бігти підтюпцем, щоб не відставати.