Королівство шахраїв: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

З-поза Казового плеча Вілан побачив на сходовому майданчику маленьку дівчинку, яка спиралася на спину однієї з огрядних сірих собацюр. Їй було приблизно п’ять років, з-під пругу фланелевої нічної сорочечки виднілися голі пальці.

— Ох, Гхезене, — прошепотів Вілан.

Каз вийшов у коридор і причинив за собою двері. Вілан затримався в темному бюро, непевний, що йому слід чинити, і наляканий тим, до чого може вдатися Бреккер.

Дівчинка підвела на Каза бездонні очі, а потім витягла з рота великий палець.

— Ти працюєш на мого та?

— Ні.

Вілана знову охопили спогади. «Я хороший». Вони влаштували засідку на службовця, коли той виходив зі «Звіринця», і витягли його на верхівку маяка. Каз тримав чоловіка за щиколотки, і той обмочився, волаючи й благаючи про помилування, перш ніж нарешті вибовкав їм команди для Смеетового свистка. Бреккер уже збирався витягти його назад, коли службовець став пропонувати йому різні речі: гроші, номери рахунків Смеетових клієнтів, а потім сказав: «Я володію інформацією про одну з дівчат у „Звіринці“, про новоземку».

Після цього Каз зупинився.

— Що ти на неї маєш?

Тоді Вілан уже почув її, низьку небезпечну попереджувальну нотку. Але службовець не знав Бреккера, не розпізнав небезпеки в шорсткому скрипінні його голосу. Він думав, що знайшов, де натиснути, що знайшов щось, потрібне Казові.

— Один із клієнтів дарує їй коштовні подарунки. Вона збирає гроші. Тобі відомо, як учинила Павич з останньою дівчиною, яка щось від неї приховувала?

— Мені відомо, — сказав Каз, і очі його зблиснули, як лезо небезпечної бритви. — Цьоця Гелін забила її до смерті.

— Казе, — спробував Вілан, але службовець не вгавав.

— Просто там, у салоні. Та дівчина знає, що їй гаплик, якщо я розповім. Вона зустрічається зі мною безкоштовно, аби я тримав язика за зубами. Вона пускає мене всередину. І тебе пустить, і твоїх друзів. Зробить усе, що ти захочеш.

— Якщо Цьоця Гелін дізнається, вона вб’є твою новоземку, — попередив Каз. — Зробить її прикладом для інших дівчат.

— Так, — нетерпляче задихався службовець. — Вона зробить усе, що тобі заманеться, будь-що.

Каз повільно став послаблювати хватку на чоловікових ногах.

— Це жахливо, хіба ні? Знати, що хтось тримає твоє життя у своїх руках.

Коли службовець зрозумів свою помилку, його голос злетів іще на октаву:

— Вона просто шльондра, — закричав він. — Вона знає, що до чого. Я хороший. Я хороший!

— У Кеттердамі немає хороших людей, — зауважив Каз. — Їм не підходить тутешній клімат. — А тоді Бреккер просто відпустив ноги службовця.

Вілан здригнувся. Крізь щілину у дверях він бачив, як Каз присів навпочіпки, щоб зручніше було дивитися дівчинці в очі.

— Як звуть цього великого хлопчину? — поцікавився Бреккер, кладучи руку на поморщену собачу шию.

— Це Маестро Загроза.

— Він такий?

— Він дуже гарно виє. Та дозволив мені назвати його, коли він був цуциком.

— Маестро Загроза — твій улюбленець? — запитав Каз.

Схоже, дитина замислилася, а потім похитала головою.

— Найбільше я люблю Герцога Аддама фон Срібногузика, потім Рильце-В-Пушку і аж потім Маестро Загрозу.

— Приємно знати це, Ганно.