Ангел пригляду: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ти про посмертну відплату? Та чи воно буде, а якщо буде — яке саме? Цього ніхто не знає, адже звідти не повертаються, так? Може, взагалі немає сенсу докладати якихось зусиль, Бог однаково всіх пробачить. Він же всеблагий, всемилостивий… А якщо так, не треба боятися смерті. Тому що, коли Бог є, ніхто не загине… Але якщо його немає?

— Навіть якщо немає,— відчайдушно вигукнув Субота, — навіть якщо Бога немає, існує закон, якому підпорядковується все живе.

— Який іще закон? — глузливо запитала Діана.

— Загальний. Узяти хоча б фізичні закони. Якщо стрибнеш із гори просто так — розіб’єшся. Якщо з парашутом — залишишся живий. А якщо на дельтаплані, то полетиш куди захочеш. А в житті роль парашута або аеродинамічного крила відіграє дух. Він не дає людині розбитися, підтримує, підносить угору.

Діана лише головою похитала.

— Ти просто фантазер, Субото… Але справа твоя. Тішся казками про райські сади.

Обоє мовчали до болю довго. Поле засяяло, сонце пробилося з-за низьких хмар, оголивши брудні ділянки талого снігу серед торішньої зогнилої стерні.

— Знаєш, у чому наша біда? — сказав він раптово. — У тому, що ми не зробили свободу частиною своєї душі…

Вона дивилася на нього з сумом.

— Зрозумій нарешті: не можна врятувати всіх і кожного. Люди самі обирають шлях. Дбати треба насамперед про себе і свою місію. А в тебе вона дуже значна.

— Справді?

— А ти гадаєш, з якого дива князь навколо тебе так витанцьовує, навіщо намагався заховати тебе у своєму таємному притулку? Ти — потужна зброя, завдяки тобі можна бачити майбутнє і навіть — уяви собі — суть речей!..

Вона затнулася, змовкла, немов сказала зайве, не призначене для його вух. Він подивився їй просто в очі.

— А ти мене викрала через цю місію?

Діана не відвела погляду. Очі в неї були зараз яскраво-сині, з золотими іскрами на райдужках.

— І через це також, — сказала вона. — Князь уб’є тебе, щойно потреба в тобі зникне.

— А Дій? Якщо Дій так само схоче зі мною розправитися?

— Цього не може бути.

— Чому?

— Бо я не дозволю… — майже беззвучно промовила вона.

— Отже, ти готова життя за мене віддати?

— Авжеж.

Він мовчав, дивився. Сонце знову зникло за сірою стіною. Що за чортівня, думав він, що за місце таке прокляте: навіть горизонт тут схожий на стіну, на глухий кут, увесь час кудись упираєшся поглядом.

— Гаразд, — нарешті неохоче промовив він. — Їдьмо до Дія.

— Так би й одразу, — зраділа вона і попрямувала до машини.

Він дивився їй у спину з двоїстим почуттям. Дивно, коли тебе кохає дияволиця. Усі її переконання суперечать твоїм, усе, що для неї добре, для тебе огидне. Але вдіяти з цим ти нічого не можеш, тому що вона тебе кохає. Це роззброює. Не можна відштовхнути й піти, навіть коли необхідно.

Отже, кохання теж може бути знаряддям диявола. Що ж тоді не його знаряддя, скажіть-но?!

…Заторів дорогою майже не було, і за годину вони підкотили до відомого жовто-сірого будинку на Луб’янці. Субота здивувався, спіткнувшись поглядом об знайоме рустоване, зловісно шорстке облицювання перших двох поверхів.

Вона помітила його здивування, знизала плечима.

— А від кого ховатися? Найзручніше місце для штаб-квартири.