Вальс на прощання : читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Сурмач почав був розповідати, але Бертлеф невдовзі урвав його на півслові:

— Ви голодний?

Сурмач сказав, що голодний, і Бертлеф дістав із шафи печиво і бляшанку з шинкою, яку відразу ж відкрив.

І Кліма розповідав далі, наминаючи шинку і допитливо поглядаючи на Бертлефа.

— Гадаю, все скінчиться добре, — підбадьорливо мовив Бертлеф.

— Як думаєте, що то за чолов’яга був коло авто?

Бертлеф стенув плечима.

— Хтозна. Та це й не має значення.

— А й правда. Треба радше подумати, як пояснити Камілі, чому ця конференція так довго тривала.

Було вже пізно. Підбадьорившись і заспокоївшись, сурмач сів до авто і рушив до столиці. Шлях йому осявав великий круглий місяць.

День третій

1

Був ранок середи, і курорт прокинувся до веселого життя. У басейнах бурхали потоки води, масажисти впиналися долонями в голі тіла, а до паркувального майданчика підкотило ще одне авто. Не розкішний лімузин, який стояв учора на тому самому місці, а звичайнісіньке авто, що їх повнісінько було в тій країні. За кермом сидів сорокап’ятирічний десь чоловік, він був сам. На задньому сидінні лежало кілька валіз.

Чоловік вийшов надвір, замкнув дверцята, заплатив п’ять крон за паркування й подався до дому імені Карла Маркса; пройшов коридором до дверей, де написане було ім’я лікаря Шкрети. Назустріч йому вийшла медсестра, чоловік назвався, і з дверей кабінету виглянув Шкрета.

— Якубе! Коли це ти приїхав?

— Щойно.

— Чудово! Нам багато про що треба побалакати. Послухай-но… — мовив лікар, подумавши. — Я не можу зараз кинути роботу. Ходімо зі мною до оглядової зали. Я дам тобі халат.

Лікарем Якуб не був і ніколи не переступав порогу гінекологічного кабінету. Та Шкерта вже схопив його за руку і потягнув до білої кімнати, де на оглядовому кріслі лежала гола жінка з розчепіреними ногами.

— Дайте лікареві халат, — звелів Шкрета медсестрі; вона відчинила шафу і простягнула Якубові білий халат.

— Ось поглянь, хочу, щоб ти підтвердив мій діагноз, — сказав він, запрошуючи підійти до пацієнтки, яка вочевидь була дуже задоволена з того, що два медичних світила досліджуватимуть таємницю її яєчників, які, попри всі зусилля, нездатні були дати нащадків.

Шкрета заходився орудувати пальцями в нутрощах пацієнтки, зронив декілька латинських слів, що на них Якуб відповів ствердним мугиканням, а потім запитав:

— Надовго приїхав?

— На добу.

— На добу? Та цього ж замало, ми й не побалакаємо як слід!

— Коли ви так притискаєте, мені боляче, — сказала жінка з задертими ногами.

— Дрібниці, так і треба, щоб там трохи боліло, — сказав Якуб, щоб потішити приятеля.

— Пан лікар має рацію, — сказав Шкрета. — Усе гаразд, так і треба. Я пропишу вам уколи. Приходитиме сюди щодня о шостій ранку, й медсестра колотиме вас. Можете одягатися.

— Правду кажучи, я приїхав попрощатися, — сказав Якуб.

— Як це — попрощатися?

— Я виїжджаю за кордон. Домігся дозволу на еміграцію.