MoreKnig.org

Нарис загальної історії: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Автор: Жан Башлер



Шрифт:

Друге обмеження пов’язане з тим, що тільки частина цього надлишку доходить до імперських скринь. Відомі два джерела витоку. Виробникам вигідно якомога краще приховувати свій надлишок і перебільшувати свої злидні. Між виробниками та імперськими скринями не оминути можливостей відбирання посередниками, і ці можливості надто спокусливі, щоб ними не скористатися. Згадуване обмеження тим більш жорстке, що обидва з названих джерел обернено пропорційні. Що пильніше стежити за виробниками, то менше вони зможуть приховати й більше буде посередників, які заробляють на вилучених ресурсах, і навпаки: що менше буде накладених одне на одного кіл стягання, то більше народ зможе приховувати. Хоч яким буде проміжне рішення, у програші завжди лишатимуться імперські скрині.

Досить порівняти доходи з витратами, щоб побачити, що імперію нестримно підштовхують до того, щоб вона жила невідповідно до своїх достатків. Але ж дефіцит ставить проблему життя й смерті, адже на імперію діють відцентрові сили. Потрібно знаходити вихід із бюджетного глухого кута, але й цей вихід може бути тільки тимчасовим паліативом, адже проблему породили не некомпетентність чи недбалість, а об’єктивні умови. Хитрощі можуть мати серйозні економічні наслідки. Такі хитрощі можна поділити на чотири класи. Можна з легкістю примножити стягання з усього, що в обігу, збільшуючи кількість внутрішніх митниць, видів дорожнього, міського ввізного мита, мита за місце на ринку, але за це доводиться платити зменшенням торгівлі або в той чи той спосіб скороченням виробництва та інвестицій. Можна вдатися до грошових махінацій, щоб розорити кредиторів і обікрасти постачальників, але це призводить до інфляції та до зникнення твердої валюти й обов’язково негативно позначиться на господарській діяльності. Податкова система може бути винахідливою та надокучливою і тим самим сприяти ухилянню від сплати податків, зменшенню інвестицій та ініціативності. Зрештою, можна встановити державну монополію на всі товари, які можуть бути монополізовані, починаючи з солі, місця добування якої завжди достатньо сконцентровані, щоб підлягати ефективному контролю. Але оскільки монополія і, більш загально, усе непряме оподаткування утруднюють споживання, то зростають ціни та заохочується контрабанда.

Зазначені хитрощі завжди мають негативні, а інколи тяжкі мікро- та макроекономічні наслідки. Загальний висновок полягає в тому, що імперія завжди не така квітуча, як це може бути технічно й економічно можливим: вона утримує населення в субоптимальному стані. Спостерігачі не переставали захоплюватися процвітанням імперій тільки через оптичну ілюзію. Вони затримували погляд на витратах на розкіш і відвертали його від етапів глибокого занепаду, спричиненого розбалансуванням і вивертами. Зазначена субопти-мальність імперій — це наслідок політичного режиму, а не технічного й наукового рівня. Маючи однакові домодерні можливості в цьому плані, ліберальніший, поміркованіший або суто демократичний режим завжди досягав кращих результатів, і свідчення тому — середньовічні міста Італії, Нідерландів, Ганзеї, Сполучених Провінцій та Англії в XVII ст. Але, маючи сучасне оснащення, навіть Російська імперія могла досягати кращих результатів ніж домодерна економіка, хоча чинний у ній режим прирікав її на вічне наздоганяння європейських політій і здійснювання марних спроб зрівнятися з ними.

Варто дослідити субоптимальність імперій на конкретних прикладах. З такого аналізу вийшло б, що Китай мав би отримати пальму першості за найнижчу субоптимальність через надзвичайну легкість апарату влади. Розглянемо лише один приклад: основну частку коштів, що виділялися за династій Мін і Цин для розширення та навіть інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, перехоплювали місцеві достойники та об’єднання землевласників. Диплом за найбільшу субоптимальність мав би бути присуджений Моголам, які розорили Індію, а їхнім шляхом згодом пішли мусульманські імперії, що спромоглися висмоктати Передню Азію ще приблизно з X ст. Римська імперія в ІІІ—V ст. до н.е. потрапила в кліщі через термінові військові витрати та через здирницьку податкову систему. Одним зі згубних наслідків стала втеча римської еліти з міст до своїх сільських володінь. Ця втеча перемістила центр ваги суспільства та імперії, що, імовірно, і стало глибинною причиною падіння Римської імперії.

Розділ V. Суспільства

Потрібно розуміти «суспільство» в сенсі соціального інстинкту, принципів єдності та зв’язності, які утримують разом індивідів, групи, населення, мережі, з яких складається суспільство. Ми назвали «морфологією» різні форми соціалізації і зустріли на нашому шляху декілька їхніх видів: стадо, плем’я, поліс, громада. Ми побачили, що «нормальний» розвиток у масштабі тисячоліть вів людство від стада до племені, згодом до громади, далі до царства чи королівства і нарешті до імперії. Якою є будова імперії? Ось у чому питання, хіба що формулювати його треба в інший спосіб: що таке імперія, коли розглядати її як будову?

Проблема

Оскільки імперія еволюційно заступає царство (за прикметного винятку Римської імперії, яка була створена містом), то, можливо, ми знайдемо підказки, виходячи з тієї гіпотези, що імперія — це суперцарство. Царство своєю чергою це — супергромада, яка спромоглася оволодіти громадами, перетворити їх на адміністративні одиниці та стерти родову сегментацію як принцип соціальної єдності. Це — політія, яка прагне до соціальної однорідності: у ній усюди можна бачити майже однакові основні інгредієнти, що майже однаково комбінуються між собою. Така однорідність є спадщиною від минулого громад, які ділили між собою один і той самий культурний ареал і дотримувалися однакової моделі будови. Політією-царством керує династія, яку легітимізує інспірована релігією ідеологія і яку контролюють незалежні суспільні сили. Її політичний уклад — поміркована ієрократія. Проте поміркованість нестримно схиляється до абсолютизму й досягає його усуненням або принаймні прирученням суспільних сил. Цими силами є роди. На стадії громади всі групи населення, за винятком рабів, розподілені на роди, один з яких постачає вождів. За цією переважно родовою структурою, громада мала б прив’язуватися до племені, якщо б вона не відрізнялася від нього чіткішим визначенням політії. У царстві роди народу або були зруйновні, або ж мають тільки приватне чи локальне значення. Соціальна еліта, навпаки, за загальним правилом, зберігає свою родову організацію, що зменшує її вартість об’єднання і підвищує її здатність контролювати царську (королівську) владу. Але наступність цієї можливості контролю забезпечується тільки там, де роди посідають незалежні від центру позиції щодо влади, авторитету та багатства. Визначені в такий спосіб роди утворюють аристократію. Ієрократія царства може бути поміркованою тривалий час, тільки якщо її підтримує й контролює аристократія. І навпаки, соціальна еліта, єдиним козирем якої є те, що вона поділена на роди, наражається на величезну небезпеку бути розтоптаною під час абсолютизації. Коли почали приходити європейські колонізатори, Африка вже продукувала царства з абсолютною ієрократією — Дагомея[11] та Уганда або ж Нґуні в Наталі з його вождем Шакою[12], яке тоді вже вийшло на останню фазу утворення. У зовсім іншому контексті в тайських краях можна було спостерігати всі стадії — від громади до царства, які зберігалися одночасно в різних зонах регіону, і зробити з цього висновок, що доімперський Китай вочевидь був близький до цієї моделі. Можна стверджувати, що зв’язність і єдність царства базуються на культурній однорідності, на ідеології, на визнанні влади, яка вважається легітимною, на узах солідарності, що з’єднують, з одного боку, верстви соціальної еліти між собою, а з другого — її різні складові з групами народу зв’язками клієнтарності та вірності.

Царство (королівство) є також політією, зв’язність і єдність якої підсилює цей статус. Царство ніколи не буває ізольованим, воно завжди існує на тлі активної трансполітії, де стикається з іншими царствами чи колективними дієвцями ще на стадії племені чи громади. Така трансполітійна діяльність перешкоджає царству стати кінцевою стадією. Кожного підхоплює рух, де одиниці часу вже рахуються не тисячоліттями, а століттями і логічним завершенням якого є імперія. Тим часом трансполітія перетворює політію на колективного дієвця, супроти якого стоять інші колективні дієвці, і це має підсилити чуття ідентичності кожного й почуття однакової долі для кожної спільноти царетворців.

Імперію не можна визначати як суперцарство і виводити з цього ототожнення зв’язність і єдність, аналогічні тим, що наявні в царстві. Як політія, імперія більше не перебуває в трансполітії — досить активній і загрозливій, щоб прищеплювати потужне почуття спільної долі. Вона є результатом завоювань, які ведуться до межі можливого, і включає строкаті групи населення, кожна з яких має довге минуле, прожите за межами імперії. Племінні елементи непримиримі. Відцентрові сили погано контролюються ненадійними інструментами та завжди недостатніми силами. Політичний режим імперії менш сприятливий для єдності, ніж режим царства. Священний чинник присутній, але сам по собі він байдужий до цієї організації. Навпаки, можна стверджувати, що цей чинник почувається зручніше й у своїй стихії в більш вузьких межах. Найчистіші приклади божественної монархії зустрічаються в племенах і громадах. Чинник сили спирається на стратегію атомізації народу. Завершена атомізація, тобто розщеплення народу на відокремлених один від одного індивідів, об’єднуваних тільки волею влади для виконання колективних робіт (трудовий або концентраційний табір — майже ідеальна модель вдалого розщеплення), було б надто дорогим у здійсненні й у керуванні. Імперія має задовольнятися стихійним розсіянням сільського населення величезною територією та утримувати народ в межах місцевої солідарності. Але вже те, що така місцева солідарність існує і функціонує — це знак того, що вона може обійтися без імперії та розквітати не гірше, ба навіть краще, у більш вузьких границях.

Можливості соціальної солідарності імперії найбільше підриває абсолютизм, і саме він дискваліфікує імперію як будову. Імперський ідеал — апарат влади, заповнений виключно його креатурами, які можна скільки завгодно замінювати. Ідеал, якщо його досягти, перериває всі органічні зв’яз-ки між соціальною елітою та народом. Розрив мусить підсилити місцеву солідарність між елементами народу, позбав-ляючи їх будь-яких імовірних зв’язків поза суто місцевим рівнем. Такий стан має контрастувати з суспільствами, де зв’язки між елітою й народом органічні, а люди існують на місцевому рівні й пов’язані з вищими рівнями інтеграції. Коли такі органічні зв’язки відсутні або ослаблені, інтеграція не може здійснюватися поза межами дуже вузького соціального відтинку. Соціальна дезінтеграція посилюється, і імперія успішно проводить свою панівну стратегію щодо апарату влади, віднімаючи в нього будь-яку можливість для об’єднання. Уявімо імперію, яка ідеально відповідає своїй моделі та своїй політичній логіці. Вона утворювала б політію з мільйонами окремих атомів, об’єднаних у функціональні спільноти, що були б самі теж розпорошені й збиралися б докупи рішеннями ззовні. У такого суспільства єднальне начало було б тільки в силі й у волі того чи тих, хто їм керує. Унаслідок технічних і економічних обмежень історичні імперії дуже далекі від їхнього ідеалу. Але саме до цього ідеалу вони прагнуть під дією власної внутрішньої логіки. Цей ідеал не дає імперії жодного начала соціальної солідарності й прирікає її покладатися тільки на силу, щоб забезпечити соціальну єдність.

Щоб добре зрозуміти дилему, можна протиставити два крайні приклади можливих зв’язків між народом і елітою. В індоєвропейських суспільствах ці зв’язки тісні й спираються на взаємні інтереси. Кожний аристократичний рід має у царині свого впливу цілий народ селян хліборобів і тваринників. Цей народ, за загальним правилом, не має родової структури й складається з сімей і родин невеликої генеалогічної глибини. Між тими й тими існують зв’язки клієнтар-ності та вірності. Якщо народ не володіє своїми господарствами або якщо вони охоплюють небагато земель, то він орендує землі аристократів. Аристократи захищають своїх людей від зовнішньої загрози і роблять це, спираючись на тих, кого захищають. Вони користуються також цією опорою, щоб зберегти або підсилити свої позиції стосовно своїх супер-ників-аристократів, і платять за це привілеями, якими аристократам забезпечує їхнє становище. На війні кожен аристократ очолює своїх людей, споряджених його коштом; він веде їх у бій, керує їхніми спільними походами, дозволяє їм брати трофеї з переможених. Отже, зав’язуються тисячі взаємних уз, які не лише не потребують жодного центрального органу, але й мають ставитися до нього з підозрою.

На протилежному краї подивімося на великі візантійські, османські чи іранські володіння. Це, з одного боку, фіскальні округи, що охоплюють сільськогосподарські угіддя та сільські громади, які їх обробляють. З іншого — платня членам апарату. В економіках із нерозвинутою грошовою системою, а надто там, де вартість угод завжди висока, політична влада вважає зручнішим, замість напряму стягати податки з сільськогосподарських угідь та використовувати їх для оплати своїх чиновників, надавати їм ті землі та керування ними з одержанням платні з того, що ці землі даватимуть. Але ця ж сама проблема постає й перед цими чиновниками, яким зручніше доручити вести справи управителеві та вимагати від нього сплати певної суми. Постійна стратегія імперської влади полягала в тому, щоб такі дарунки сільськогосподарських угідь не мали стійкого статусу для апарату, який, зрозуміла річ, завжди вперто намагався перетворити їх на свою остаточну власність. Цей підхід цілковито руйнує соціальну єдність. Хліборобів довільно передають воєначальникам або чиновникам, яких вони навряд чи й побачать за своє життя та які вбачають у них джерело своїх статків. Між елітою й народом не може бути жодних взаємних послуг, як не може бути між ними солідарності та вірності.

Висновок не викликає сумнівів. Для збереження єдності цілого імперія може запропонувати тільки силу. Але неможливо довго спирати людське суспільство на силу, бо така опора протиприродна. Якщо імперія не бажає розпастися одразу після народження, вона має знайти інші розв’язання. Кожна імперія повинна знайти власний підхід, компонуючи його з тих елементів, які вона розшукає у своїй історії. Немає жодних шансів, що різні імперії можуть знайти однакове розв’язання в одному й тому самому спадкові. Отже, слід проаналізувати рішення, знайдені в певних конкретних випадках. Почнімо з китайського підходу, який цілком може бути найкращим з огляду на досконалість Китайської імперії, яку ми вже розглядали в попередньому аналізі.

Китайський варіант

Історія Китаю не старіша за історію інших культурних ареалів. Усі вони виходять із кінця останнього льодовикового періоду та з початку неолітизації десять тисяч років тому. Але вона має ту особливість, що надає історикові більшу наступність у документах. Письмові пам’ятки охоплюють чотири останні тисячоліття; археологічні дані ведуть принаймні на такий самий період. Ця історія справляє враження великого безперервного процесу, який ішов потужною й спрямованою ходою. Глибинні причини його тепер мають бути очевидними. Історія Китаю утворює єдину глибу, але глиба ця складена з досить м’якої породи, бо зазнала в певному сенсі найхарактерніших подій, тому що це нормальна історія, найбільш нормальна з усіх за критеріями загальної історії. Усі частини неолітичного людства мали б прожити таку саму історію, але більшість із них більше або менше відхилилися від нормальності з причин, в яких географічні й політичні чинники вочевидь відіграли головну роль.

Документальних свідчень дуже мало, принаймні стосовно одного моменту: до початку VII ст. і династії Тан. Цей момент — морфологія. Так, починаючи зі стадії громад, наявність широкого царського клану, згодом політизація та ієрархізація соціальної стратифікації, зрештою, відбір однорідного в культурному сенсі апарату влади привели до утворення дуже характерного соціального диморфізму між елітою й народом. Давня й класична література не дають, сказати б, жодних відомостей про більшість населення, про хліборобів. Коли в класичних книжках ідеться про «народ», треба мати на увазі, що йдеться не про народ у звичному розумінні, а про спільноту домінантних родів, щодо яких нам дають зрозуміти, що власне народ живе в залежності від них. Ігнорування стану народу таке, що ми навіть не знаємо, де жив китайський народ до династії Тан: у сільській місцевості розкиданими осередками, чи в більш-менш великих селах, чи, може, у містах? Остання гіпотеза не безглузда ні з порівняльної точки зору (в Африці відомий принаймні один добре засвідчений приклад хліборобів, що постійно мешкають в укріплених містах, за будовою полісів, — це плем’я яко в Нігерії), ні власне для Китаю, якщо говорити про набагато раніший період, можливо, ще за дві тисячі років, за династії західних Чжоу (1111-771 до н.е.). З іншого боку, щодо такого важливого моменту, як довготривалість родової структури, існує розходження між класичними книжками, які дають ясно зрозуміти, що така довготривалість притаманна правлячій еліті, а народ подрібнений на сім’ї, зайняті обробкою мікроугідь на кшталт присадибних ділянок, і реальністю останніх століть, відображеною в надійніших місцевих і чужоземних документах, де родові зв’язки простежуються більш явно, але вже давно втратили будь-який племінний морфологічний вимір.

Зважаючи на таку ситуацію з документальними свідченнями, історик упокорюється і шукає вихід у наявних документах. Будову китайського суспільства можна описати за період династії Цинь (1644-1911). Якщо дотримуватися максимально ймовірного загального рівня, то схему Цинь можна цілком правдоподібно поширити й на період Мін (1367-1644). За цими межами — то вже справа оцінки й сміливості, хоча будова, яку ми коротко наведемо далі, сумісна з тим, що нам відомо, зокрема, про структуру аграрної власності та про способи рільництва приблизно з XI ст.

Осердя та вузол системи знаходяться в нашаруванні ринків у три рівні. На найнижчому рівні маємо місцеві ринки. Вони активно діють усюди, аби бути доступними будь-якій сільській виробничій одиниці, настільки ізольованій, наскільки це можна уявити. Вони дозволяють збувати все, що не споживається безпосередньо виробниками та їхнім найближчим оточенням, і це стосується як сільськогосподарської, так і ремісничої продукції. I навпаки, рільники знаходять там усі товари й послуги, які їм потрібні та які не виробляють ані вони самі, ані їхнє оточення. На нижчому рівні соціальної інтеграції досі знаходяться села, завжди дуже згруповані. На іншому краї бачимо центральні ринки. Усі вони виконують важливі функції гуртової торгівлі та розміщуються в стратегічних точках транспортної мережі. Між місцевими й центральними ринками розташовані проміжні ринки, які відповідають цій назві за всіма критеріями, які можна до них застосувати.

Низка критеріїв дає нам ознаки, що збігаються. Переходячи від місцевого до проміжного, а від цього до центрального ринку, статистик фіксує регулярне збільшення кількості сімей, що мешкають у центрі, та постійне зменшення частки населення, яке живе з сільського господарства. Аналогічний перехід від місцевого рівня до центрального дозволяє констатувати збільшення ймовірності того, що населений пункт огороджений захисним муром і сконцентрований навколо культу якогось божества чи духу, які вже не стосуються землі, як у кожному селі, а належать місту. Усі ці ознаки свідчать про зросталу урбанізацію. Найофіційнішою ознакою є захисний мур, оскільки в Китаї, як і в Європі, місто визначається як «населений пункт з кріпосним муром», незалежно від кількості населення. Призначення муру не однакове в Європі й у Китаї. В Європі мур слугує для захисту від імовірного ворога й має воєнне і трансполітійне призначення. У Китаї він має гарантувати безпеку апарату від народних бунтів і виступів: його призначення тут поліційне та політичне.

Яке місце посідають ці ринки як суто економічне явище стосовно адміністративних центрів як виключно політичних утворень? Адміністративні центри згадуються в письмових пам’ятках, принаймні від епохи західних Чжоу. У весь цей період місто не лише прикрите мурами, але є також місцем знаходження адміністрації. Те, що цей факт можна встановити щонайменше на стику II і І тисячоліть до н.е., є ознакою політичного злиття в Китаї. Стадія громад і супергромад уже подолана, і виникають князівства чи царства з політичними кордонами, урбанізовані, оснащені окремим апаратом влади й на шляху до абсолютизації. Архаїчна риса — наявність «імперської» династії, власне, роду, який дає правителів якщо не всім князівствам, то принаймні більшості з них. Цей архаїзм буде не усунений, а дискваліфікований за східних Чжоу, які, обмежившись суто «ієратичною» роллю, провіщають майбутній статус «імператора» в Японії, що дасть їм змогу вижити аж до заснування імперії у 221р. до н.е. Імперія — це також захоплення сакральності з боку сильної особи, останнього переможця у вічному змаганні, принца з династії Цинь, який зможе нав’язати від самого початку існування імперії дуже абсолютний варіант ієрократії. Цей варіант, навіяний ідеологічною школою легістів та її переконанням, що людина зла за своєю природою, і порядок може утворитися тільки за суворого й невблаганного дотримання закону, виявиться настільки кривавим і тиранічним, що вже наступного правління спалахне повстання, династію Цинь замінить династія Хань, яка пристане до менш жорсткої та більш відповідної ідеології — конфуціанства, виведеної з учення, яке приписують Конфуцію. Адміністративна структура залишалася незмінною аж до революції 1911р. Вона мала три рівні: «ксен», або район, «фу», або префектура, і «шен», або провінція, — за порядком зростання значення. Основним моментом є те, що місцеві ринки ніколи не збігалися з жодним із трьох адміністративних рівнів, що тільки менша частина проміжних ринків і більша частина центральних спромоглися досягти цього. Момент цей є дуже важливим, оскільки він вказує на те, що апарат влади стає видимим і фізично присутнім тільки на останніх рівнях інтеграції. Усі нижчі рівні спроможні досягти стихійної інтеграції, не маючи потреби звертатися з якихось питань до імперської влади.

Цю стихійну інтеграцію китайського суспільства можна подати у формі спіралі. Ця форма досить добре підтверджує давню гіпотезу Кристеллера про стихійно шестикутну структуру мереж проживання. Кожний місцевий ринок оточений першим колом із шести сіл, яке своєю чергою оточене другим колом із дванадцяти сіл. У кожного ринку близько вісімнадцяти сіл-сателітів. Села, що розташовані на межі між двома шестикутниками, підтримують стосунки тільки з одним ринком. Така односторонність відбиває те, що кожний шестикутник утворює дискретну одиницю, автаркія якої ламається тільки за допомогою її ринку. На вищому рівні відмічається, що кожний проміжний ринок оточений загалом шістьма місцевими ринками. Але кожний сателіт розташований на межі й підтримує стосунки з двома-трьома проміжними ринками, а не тільки з проміжним ринком свого шестикутника. Аналогічний багатосторонній характер спостерігається на рівні центральних ринків, де кожний проміжний ринок, який належить до системи центрального, теж пов’язаний з одним або двома іншими центральними ринками. Шестикутна геометрична структура важлива не так, як реальність, яку вона відбиває, а саме, що традиційне китайське суспільство організоване з великої кількості інтегрованих мереж і всі вони відкриті одна до одної. Ніщо не мало б перешкодити стихійному виникненню найвищої мережі, яка охоплювала б своєю інтегруючою мережею весь Китай. Досить було б мати єдину економічну столицю, що збігалася б або не збігалася з політичною столицею, таку економічну столицю, куди сходилися б усі продукти з Китаю та з інших місць, які можна було б вивозити за межі Китаю чи перерозподіляти в усьому Китаї. Такої столиці не було аж до початку XX ст. з тієї вирішальної причини, що економічні потоки були надто слабкі, щоб стати підставою для її існування. Можна також сказати, що відсутність такої столиці та згадана слабкість економічних потоків означають, що економічний Китай був радше сумою економічних вузлів, а не єдиним інтегрованим ринком.

Тепер спробуємо точніше окреслити базову одиницю цієї конструкції. Найвищою одиницею є не село, а кущ сіл, зосереджений навколо свого місцевого ринку. Саме ця спільнота утворює цеглину, з якої побудований дім китайського суспільства. У кожної цеглини однаковий паспорт: район десь у п’ятдесят квадратних кілометрів, тобто з радіусом чотири або п’ять кілометрів, вісім тисяч жителів, що мешкають у півтори тисячі хатинок, розподілених по вісімнадцяти селах. З одного боку, спільнота досить невелика, і її члени зустрічаються досить часто завдяки ринкові-центру, а отже, усі знають одне одного. З іншого боку, досягнуті цифри дискваліфікують її як тісну спільноту, згуртовану активними емоційними стосунками. Такі тісні й активні стосунки зустрічаються на рівні села. У ньому мешкають кілька сотень людей, усі мають між собою родинні зв’язки й походять з одного роду, який своєю чергою походить від близького батьківського роду. Вирішальним атомом є не окрема людина. Звичайно, з фізичної точки зору існують тільки індивіди, але вони мають соціальну істотність тільки як представники груп. Головною групою є моногамна сім’я, чоловік, жінка, їхні діти в своїй хаті, зі своїм городом, власниками якого вони рідко бувають. Кожна сім’я своєю чергою — це осередок у рідні, яка зберегла свою єдність і здатність до інтеграції та продовжує прадавній культ пращурів. Родова система живе, зберігаючи релігійні функції та забезпечуючи свою роль служби взаємодопомоги та рятівного канату, але вона втрачає будь-яку морфологічну слушність: племінна сегментація та її стихійні механізми злиття в пошуках рівноваги подолані ще кілька тисячоліть тому. Наслідком утримання родових зв’язків є те, що в нижній цеглині всі мешканці більш-менш споріднені між собою. Але базова одиниця — це не родина, усі члени якої стояли б на одній дошці. Стратифікація виявляється тут у вигляді одного чи декількох поколінь — локальних паростків більш широкого роду, які посідають місця достойників, що базуються на власності на землю, яку здають в оренду сім’ям і яку вони обробляють.

Базова одиниця виконує всі функції і має всі реалії майже автаркійного мікрокосму. У цих межах забезпечуються всі види послуг. Тут є повитуха, лихвар, кравець, найманий працівник, а ще сваха, бо це — одиниця ендогамна, де кожен повинен знайти собі подружжя. У мікрокосму є своя релігійна реальність. Його спільне святилище знаходиться в головному храмі місцевого центру. У цьому храмі, присвяченому предковічному божеству, порядкують благочестиві люди центру та набожні достойники сусідніх сіл: тут немає священиків і духовенства в будь-якій формі. Щороку спеціальний комітет, до якого входять основні торгівці та найвпли-вовіші представники місцевої еліти, влаштовує велике свято. Божество, на честь якого його влаштовують, «діє» на всій території одиниці й об’єднує навколо себе всіх мешканців. Щоб забезпечити порядок у такому стихійному скупченні кількох тисяч осіб, створюється поліція з добровольців цього маленького району. У цих межах створюють також професійні об’єднання та спілки, що опікуються місцевими інтересами: тваринники, теслярі, мулярі тощо; ведуть роботи з іригації: прокладають і утримують у належному стані канали, будують греблі, водогони. На цьому рівні, а не в селах, організуються колективні розваги: казкарі, мандрівні театральні трупи, азартні ігри, кулачні двобої, виступи фокусників. Урешті-решт, «соціальна цеглина» — також і фізична опора для культурних особливостей, релігійного фольклору, діалектів, системи мір і вагів.

Усе сприяє тому, щоб цю базову одиницю сприймати як інтегроване ціле. Вона є такою ще й тому, що в ній діє самоврядування. У села немає адміністрації як такої, оскільки воно ідентифікується як рід: спільні справи ведуть сімейні ради та старійшини. У місцевому центрі так само немає адміністрації. Щоб правильно зрозуміти, як ведуться місцеві справи, треба звернутися до стосунків між елітою й народом. Визначення та критерій належності до еліти дуже простий: потрібно бути землевласником, неробою (а це означає, що землі віддають народові в оренду чи в половинщину) і освіченим. У жодному селі немає представників еліти, але в кожному місцевому центрі є кілька таких сімей. Вони постачають місцевих достойників, які дбають про все. Вони тримають свій «двір» при чайному домі, який є фактично центром суспільного життя. Саме тут до достойників звертаються, щоб розв’язати суперечки між селами чи між власниками та їхніми орендарями. Вони отримують, фільтрують і адаптують накази від імперії. Вони користуються товарами й послугами, які надходять з інших місць, і водночас поширюють їх на більші кола. Вони є вмістилищем елементів великої культурної традиції та ідеології еліти, які просотуються, отож, аж до місцевого рівня. Вони відіграють основну роль у поширенні й збереженні спільної китайської цивілізації, маючи своє коріння в місцевому ґрунті й підтримуючи родові зв’язки з зовнішнім світом. Інші соціальні елементи також виконують аналогічну функцію посередників і буферів між місцевим суспільством і зовнішнім світом. Це становище між рільниками та великими купцями обіймають дрібні торгівці та їхні об’єднання. Щодо місцевої ложі таємних товариств, то вона стоїть між суспільством та імперською бюрократією. Ці таємні товариства дуже давня самобутня риса китайського суспільства. їх можна тлумачити як стихійні захисні засоби суспільства, що потерпає від свавілля бюрократії, над якою немає інституційного контролю, проте такі захисні засоби можуть обернутися на звичайну злочинність.

Наведена система відповідає оптимальному варіантові з імперської точки зору, і на це є декілька причин. Витрати імперії в такий спосіб надзвичайно скорочуються. Щоб міцно контролювати все, потрібно й достатньо тримати три вищі рівні адміністративних і міських центрів. Для цього достатньо оточити їх мурами і розмістити там гарнізони. Немає потреби, щоб вони були дуже високої якості. Вони майже так само непотрібні, як Велика китайська стіна, зведена проти зовнішніх племен. Доки імперія стверджується через добробут і авторитет центру, племена тримаються спокійно і рільники теж. Вторгнення загрожують, коли центр помітно слабшає. Аналогічно народний бунт може спалахнути на локальному рівні будь-де, через природне лихо чи кричущу несправедливість влади. Він урешті-решт припиняється сам собою, або його придушують без надто великих зусиль, поки він не вийшов за локальні межі. Ситуація ускладнюється, коли бунти й повстання поширюються і стають загальними.

Стихійна інтеграція суспільства в пов’язані одна з одною мережі сприяє такому поширенню, але несуть її не селяни, а достойники й таємні товариства. Для того щоб ці чинники почали протестувати, потрібно, щоб у них виникло відчуття, що центр переживає кризу і ця криза може мати неприємні наслідки щодо становища місцевої еліти. Це — визначення революційної ситуації в Китаї: пасивна, а згодом і активна зрада еліти, коли вона розрахує, що їй більше невигідно підтримувати правлячу династію. Якщо така ситуація настане і центр хитатиметься дедалі більше, укріплені міста вже не слугуватимуть для чогось серйозного, хіба що їх використовуватимуть як опорні бази «сеньйори війни», щоб грабувати навколишню місцевість або щоб воювати між собою та вирушити на завоювання влади.

За звичайних обставин народ організується стихійно, практично аж до того рівня, де починається адміністративна організація. Кожна базова одиниця самоорганізована і не потребує апарату влади ні для чого. Після базової одиниці самоорганізація здійснюється через інтегровані мережі ринків, через родові зв’язки достойників і через таємні товариства. Це — громадянське суспільство, яке функціонує саме собою та нічого не коштує політичній владі. Навіть більше, суспільство не задовольняється самоорганізацією, а ще й спромагається само себе контролювати. Контроль над народом, який живе в майже повній соціальній автаркії в своїй базовій одиниці, досягається стихійно, а це означає, що вартість об’єднання між одиницями для рільників дуже висока. А для достойників і таємних товариств вона дуже низька, але ні ті, ні ті зовсім не зацікавлені в тому, аби заперечувати владу. Фактично доля місцевої еліти пов’язана не з тією чи тією династією, а з абсолютизмом ієрократії, адже еліта входить — на цей час або потенційно, а також у культурному та ідеологічному плані — до апарату влади. Вона контролює народ, урегульовуючи проблеми і сприяючи спільному благу, вдаючись навіть до послуг зовнішньої сили, коли справи погіршуються, якщо тільки вона не готується до зміни володаря в крайніх випадках. Усі ці обов’язки достойники виконують безкоштовно. Вони нічого не одержують від адміністрації, окрім перспектив підвищення свого стану, і живуть з ренти за свої землі: їхні послуги не безкоштовні, їх оплачують селяни.

Доцентрові якості цієї системи помітні всюди й ґрунтуються на кількох видах розрахунку. Кожний базовий осередок здатний жити не в повній автаркії, а в об’єднанні з такими ж самими, як він, у набагато меншій політії і навіть, можливо, більш задовільно в скупченості громад, яка може перетворюватися чи ні на верховну супергромаду. Місцева самоорганізація може обійтися без імперії, це — факт, але так само правда й те, що ніщо не спонукає її обходитися без імперії. Інакше кажучи, базова клітина організму байдужа до його розмірів і структури. Ця початкова нейтральність ламається на користь доцентрового руху, оскільки мережі, які можуть включати базові клітини в ширші спільноти, стихійно визначаються на імперському рівні. Логічне завершення економічних мереж — інтеграція всього китайського ареалу в єдиний ринок, бо логіка економічних ринків ґрунтується на з’ясуванні порівняльних витрат. Найвищими границями такого аналізу є сама планета. Реальні границі обмежуються не економічними чинниками, а кінець кінцем політичними. Прагнучи увібрати в себе максимальний культурний ареал, імперія розширює кордони, наскільки це можливо в домодерному світі. Своєю чергою, природними межами культурних мереж є ареал, який охоплює певна цивілізація, тому що саме такі межі здатні визначати найглибші й найзмістовніші питання, бо вони найближчі до загальної людини, та примножувати найбільш блискучі та нюансовані варіації. Очевидним або уявним достоїнством імперії є те, що вона ототожнює себе з певною цивілізацією. Щодо політичних мереж і амбіцій, якими вони живляться, то вони теж прагнуть мати максимально широкі політичні межі. Саме тому імперії зрештою виринули з тисячоліть, саме тому амбіційні особистості зберігають вічну ностальгію за ними і саме тому націоналістичні ідеології вигадують для себе уявні імперські корені — «імперії» Гана, Малі, Сонгай[13]. Коли імперія існує з незапам’ятних часів, вона слугує природними границями політичних амбіцій.

Імперія має також і позитивні переваги, які повинні ще дужче посилювати доцентрові сили. Вона забезпечує мир усім. Для освічених людей вона відкриває можливість зробити дуже вигідну кар’єру в імперському апараті. Фактично робить собі кар’єру та дістає від своїх успіхів значні переваги не стільки окрема людина, скільки цілий рід. Поважні китайські родини, як і всюди, живуть не по кишені й урешті-решт розорюються. Єдиний спосіб увічнити свій рід полягає тут у тому, щоб час від часу один із його паростків успішно проходив мандаринський конкурс, а тоді вже його дипломи прислужаться всім родичам. Кожний рід зацікавлений у тому, щоб ретельно приглядатися до своїх нащадків чоловічої статі, виявляти найперспективніших і справляти на них сильний тиск, аби спонукати до плекання найвищих амбіцій. Для торговців вигода імперії в тому, що вона примножує їхні можливості одержувати зиск за рахунок самого лише розширення ринків у просторі та дії принципу порівняльних витрат. Таємні товариства стихійно рухаються в цьому руслі. Як опозиція — але опозиція не стільки політична, скільки трибунська, опозиція щодо бюрократії, — вони не мають іншого виходу як вписуватися в ті межі, де бюрократія демонструє свою шкоду. Як злочинці, вони діють на кшталт усіх злочинних товариств, ідучи твердим паралельним курсом щодо розширення економічних і соціальних границь імперії, адже в цих границях вони знаходять собі жертв і здобич.

[11] До грудня 1975 р. так називався Бенін.

[12] Шака (Чака) (бл. 1787-1828) — деспотичний зулуський правитель об’єднання споріднених південноафриканських племен. Заклав основи армії та державності в зулусів.

[13] Сонгай (імперія Гао) — держава в Зхідній Африці, заснована в VII ст., період розквіту припав на ХV-ХVІ ст. Завойована мароканцями на поч. XVII ст.

Перейти на стр:
Шрифт:
Продолжить читать на другом устройстве:
QR code

Новые книги

Смотреть все
Наша родина как она есть
Наша родина как она есть
[Социальная фантастика]
«Наша родина как она есть» – это подробное и правдивое описание ряда событий из жизни небольшой среднеевропейской страны, которая после долгого периода забвения желает в полный голос заявить о себе и
0
Роза Фалви и волшебник в саду
Роза Фалви и волшебник в саду
[Сказка / Детская фантастика / Детская литература: прочее]
Знакомьтесь! Это самый невоспитанный волшебник в мире Мердин Дикий, самая обычная 12-летняя девочка Роза и лучшая морская свинка по кличке Бублик. Однажды с этой троицей случается уморительное
0
Ленин. Личная жизнь гения
Ленин. Личная жизнь гения
[Биографии и Мемуары / Государство и право / Документалистика]
Владимир Ильич Ленин – вечная загадка истории. О нем написаны сотни книг, от научных до желтых. В представленном исследовании немецкого профессора Ханны Беккер особое внимание уделяется
0
Сергей Прокофьев. Музыка моего сердца
Сергей Прокофьев. Музыка моего сердца
[Музыка / Биографии и Мемуары / Документалистика]
Сергей Сергеевич Прокофьев (1891–1953) стал символом музыкальной культуры ХХ века. Именно его нервный гений точнее других выразил напряжение эпохи великих потрясений и не менее великих открытий. Он –
0
Смейся!
Смейся!
[Социальная фантастика]
Каждый из нас, особенно в юности, мечтает быть особенным, обрести сверхспособности, из тысячи дорог выбрать правильную и пройти ее достойно. У тебя появился дар эмпатии, теперь путь к твоей мечте,
0
Преддверие I
Преддверие I
[Социальная фантастика / Героическая фантастика / Научная фантастика]
Цикл про золотых львов из созвездия Малого Льва открывают две истории, случившиеся на Земле, где ещё остались потомки вымершей расы белых тигров. Первую историю поведал музыкант, на чей голос
0
Преддверие II
Преддверие II
[Социальная фантастика / Героическая фантастика / Научная фантастика]
Цикл про золотых львов из созвездия Малый Лев предваряют отдельные истории, случившиеся на Земле, где ещё остались потомки вымершей расы белых тигров. В этой книге представлены две женские судьбы,
0
Железная Агнесс
Железная Агнесс
[Боевое фэнтези / Героическая фантастика]
В Новом Риме элита живет на верхних ярусах города и не ступает на землю, а для бедняков внизу, в трущобах, солнечный свет – недоступная роскошь. Суровая охотница за головами Железная Агнесс
0
Молчаливый мальчик
Молчаливый мальчик
[Исторический детектив / Детективы / Триллер]
Эндрю Тейлор – один из лучших современных авторов в жанре исторического детектива (The Times). Он удостоен многих литературных наград, таких как высшая премия Ассоциации писателей-криминалистов
0
100 рассказов о стыковке и о других приключениях в космосе и на Земле
100 рассказов о стыковке и о других приключениях в космосе и на Земле
[Биографии и Мемуары / Прочее]
Книга рассказывает о жизни и деятельности ее автора в космонавтике, о многих событиях, с которыми он, его товарищи и коллеги оказались связанными. B. C. Сыромятников — известный в мире конструктор
0
Пустыня Каракумы. Природа и человек
Пустыня Каракумы. Природа и человек
[Природа и животные]
Книга посвящена описанию уникальной природы пустыни Каракумы, взаимосвязям, существующим между различными элементами этой природы, и роли человека в системе этих взаимосвязей. В заключительной части
0
Следующая станция – Малаховка
Следующая станция – Малаховка
[Современная проза]
Добро пожаловать в Малаховку! Замечательный, остроумный рассказчик, Татьяна Хохрина с неповторимой интонацией делится историями своих немного нелепых, но неизменно трогательных персонажей. А
0

Самые популярные книги

Хорошая, плохая, грешная 3
Хорошая, плохая, грешная 3
[Попаданцы]
У Эвирейл Миардо нет ни единой свободной минутки на грусть и рефлексию! Да и когда? Столько дел, столько дел! Шахту выкопай, лавку открой, артефакты создай, эльфа за попу укуси... Ничего не
12
Хозяйка Тиховодья. Развод на краю болот
Хозяйка Тиховодья. Развод на краю болот
[Любовное фэнтези / Попаданцы]
- Двадцать четыре года, Веста. Наследника нет. Подпиши, и получишь Тиховодье. - А где это? - На краю Хляби. Тихо, сыро, никого. Утром я собирала клюкву в Мещёре и шагнула в болотное окно. Очнулась в
12
Те, кто приходит в тишине
Те, кто приходит в тишине
[Альтернативная история / Попаданцы / Самиздат / Боевая фантастика]
Редкий бой бывает похож на предыдущий. Мы учимся. На своих и на чужих ошибках. Стараемся расти над собой. Противник – тоже. Он анализирует наши ошибки, учитывает остроумные решения. То есть
9
Последняя Гадина империи
Последняя Гадина империи
[Попаданцы / Бояръ-Аниме / Русское фэнтези / Самиздат]
Пятьсот лет назад я была прославленным зельеваром, матриархом и почтенной основательницей династии. А сегодня очнулась в теле изнеженной барышни на пепелище семейной усадьбы и обнаружила, что весь
8
Петербургский врач 11
Петербургский врач 11
[Военное дело, спецслужбы / Медицина / Проза / Современная проза]
Вадим – хирург и микробиолог, попавший волей судьбы в Петербург 1904 года, в тело медицинского секретаря, работающего у богатого врача-мошенника. …Во дворах-колодцах тускло горят газовые фонари.
7
Второй шанс для Лекаря. Том 8
Второй шанс для Лекаря. Том 8
[Альтернативная история / Попаданцы / Исторические приключения / Самиздат]
Аннотация с первого тома: Умереть после спасения чужой жизни — не самый плохой финал для врача. Всю свою жизнь я посвятил медицине. Последняя операция стала для меня одновременно победой и
5
Имперец. Ранг 4. Воевода
Имперец. Ранг 4. Воевода
[Боевая фантастика / Боевое фэнтези]
Спасение цесаревича от пули принесло Александру титул, должность личного телохранителя и редкую магию стихий. Теперь он – правая рука наследника престола и командир его личного отряда особого
6
Измена. Я тебя (не) любил
Измена. Я тебя (не) любил
[Современные любовные романы]
— Как тебе… — слышу прерывистый голос подруги, — мой подарок в честь твоего дня рождения?По меньшей мере иду я в верном направлении. Но вот предчувствие не из лучших. Голос Светы перемешивается со
6
Развод. Я тебе ничего не должна
Развод. Я тебе ничего не должна
[Современные любовные романы]
- Скорее раздевайся, Ириша. Я до спальни не дойду. Прямо тут тебя сейчас... Охрипший от возбуждения голос мужа звучит в тёмной гостиной оглушительно громко. Не так я планировала начало
6
Замок над морем
Замок над морем
[Героическая фантастика / Любовное фэнтези]
Волны перемешивают гальку, жизнь перемешивает людские судьбы. Воины и рабы, дети Ардена и слуги Ириона, все равны перед вечностью. Казалось бы, все решено, расставлены фигуры и начата игра. Но
5
Наследник $$$ уровня Х
Наследник $$$ уровня Х
[Попаданцы / Книги про волшебников / Городское фэнтези / Самиздат]
Надо судить человека, прежде чем полюбил его, ибо, полюбив, уже не судят.
4
Оружейникъ. 1866
Оружейникъ. 1866
[Попаданцы / Альтернативная история / Самиздат]
Умереть в шестьдесят шесть, заслонив собой молодого стажёра, — достойный финал для оружейника. Очнуться в теле семнадцатилетнего подручного на Тульском оружейном заводе в 1866 году — уже второй
4

Самые комментируемые

Замок над морем
Замок над морем
[Героическая фантастика / Любовное фэнтези]
Волны перемешивают гальку, жизнь перемешивает людские судьбы. Воины и рабы, дети Ардена и слуги Ириона, все равны перед вечностью. Казалось бы, все решено, расставлены фигуры и начата игра. Но
5
Семья для брошенки. Вторая жизнь с нуля
Семья для брошенки. Вторая жизнь с нуля
[Любовная фантастика / Самиздат / Попаданцы]
Семь лет унижений, презрения и пустой постели. Герцог Дрейк Ашфорд объявил свою истинную жену бракованной и отправил в ссылку на Ольцег — умирать среди таких же «ненужных». Он думал, что сломал
22
Отбор невест, или Три орешка для темного
Отбор невест, или Три орешка для темного
[Любовная фантастика]
Каждая приличная драконица должна пройти отбор невест, иначе внукам у камина будет нечего рассказать. Так говорила моя маменька, а ей можно верить — за ее спиной аж четыре таких отбора! Так что я
14
Печать Забытой Эпохи
Печать Забытой Эпохи
[Любовная фантастика / Попаданцы]
— Скажи спасибо, что не оставил босой на улице, Верадель. Забирай свои проклятые северные руины и убирайся, — самодовольно бросил мне бывший муж, швырнув на стол бумаги о разводе. Он думал, что
25
Хозяйка Тиховодья. Развод на краю болот
Хозяйка Тиховодья. Развод на краю болот
[Любовное фэнтези / Попаданцы]
- Двадцать четыре года, Веста. Наследника нет. Подпиши, и получишь Тиховодье. - А где это? - На краю Хляби. Тихо, сыро, никого. Утром я собирала клюкву в Мещёре и шагнула в болотное окно. Очнулась в
12
Шахматистка. Выжить на Арене Смерти
Шахматистка. Выжить на Арене Смерти
[Любовное фэнтези / Попаданцы / Книги про волшебников / Самиздат]
Кто-то попадает в имбовых персов: Избранных, Тёмных властелинов и прочих крутых ребят. А я попала в тело бездарной адептки магической академии. Как она сюда поступила-то, без грамма магии? Неважно,
13
Пулеметчик Федя
Пулеметчик Федя
[Альтернативная история / Юмористическая фантастика / Попаданцы / Самиздат]
Пулеметчик — это не звание, это диагноз. Тридцать пять лет, пулемёт «Печенег», рукавица прилипла к раскалённому кожуху — и здравствуйте: июнь сорок первого, чужие двадцать два года, чужие руки,
10
Диагноз
Диагноз
[Самиздат / Детективная фантастика / Городское фэнтези / Юмористическая фантастика]
Некромантия в нашем мире давно стала такой же частью жизни, как радио, кино, телефоны и аэропланы. Но разве могла я подумать, что однажды приду наниматься на службу к лучшему некроманту столицы! Он —
18
Ведьма и Экзорцист. Второй шанс на жизнь
Ведьма и Экзорцист. Второй шанс на жизнь
[Детективы / Триллер / Любовное фэнтези / Фэнтези]
Приказ ясен: отравить Дерека вель Гранна. Последствия – костёр и пепел. Белладонна уже прошла этот круг, сгорела и получила второй шанс. Теперь она знает, что приказ – лишь верхушка заговора, в
4
Последняя Гадина империи
Последняя Гадина империи
[Попаданцы / Бояръ-Аниме / Русское фэнтези / Самиздат]
Пятьсот лет назад я была прославленным зельеваром, матриархом и почтенной основательницей династии. А сегодня очнулась в теле изнеженной барышни на пепелище семейной усадьбы и обнаружила, что весь
8
Железный характер Кристианы Морли
Железный характер Кристианы Морли
[Любовная фантастика / Попаданцы / Классическое фэнтези]
Удар копытом лошади рушит блестящие перспективы дебютантки. По мнению общества, хромота испортила не только плавную поступь девицы, но и характер! Это ж надо умудриться — вместо монастыря или
38
Хорошая, плохая, грешная 2
Хорошая, плохая, грешная 2
[Любовное фэнтези / Книги про волшебников / Попаданцы / Самиздат]
Новый Свет полон самых разных неожиданностей, как приятных, так и не очень. Новый Свет полон шикарных возможностей, только успевай их реализовывать. Новый Свет полон сильных мужчин и
11

Прямо сейчас читают

Кулак летящий в богов
Кулак летящий в богов
[Фанфик / Повесть / Юмор: прочее / Попаданцы]
Попадания Сайтамы во вселенную мира молота войны на Катраксис. Планету что Империум оставлял на растерзание тиранид. Примечания автора: Прода раз в неделю. В субботу или воскресенье (Если не
0
Девяносто девять дней в
Девяносто девять дней в "Сантосе"
[Современные любовные романы]
Это нормально? Прилететь из Москвы в маленький курортный городок, чтобы развеяться после серьёзных неудач в жизни, и остаться здесь на всё лето, и даже больше! Это нормально или не очень?! Тем не
0
Юнга со шхуны «каштан».
Юнга со шхуны «каштан».
[Приключения: прочее / Классическое фэнтези]
Александр Горюнов был обычным моряком из Владивостока. Тридцать восемь лет, двадцать лет стажа, развод, сын, который звонит раз в месяц. Всё шло по плану, пока он не погиб под колёсами, торопясь на
0
Путь одиночки. Книга 12
Путь одиночки. Книга 12
[Боевая фантастика / Попаданцы / Самиздат]
Коготь принес перемены на Землю, но это стало только началом его пути. Жители десятков миров еще не знают, какие их ждут потрясения. Время спокойствия и застоя прошло. Впереди эпоха перемен.
4
Волкодав 2
Волкодав 2
[Альтернативная история / Попаданцы]
Детройт 20-е годы. Золотая пора бутлегеров и всякой прочей дряни. Сотни молодчиков веселясь и распихивая друг друга локтями строят свою личную подпольную империю. Мне с этими ребятами
1
Мой сумасшедший новогодний Роман
Мой сумасшедший новогодний Роман
[Современные любовные романы / Самиздат]
Рома Самохин — самый бесячий тип из всех, что мне доводилось встречать. Он придумал мне дурацкое прозвище и отказывается запоминать мое настоящее имя. Но самое ужасное не это. Самое ужасное, что мне
0
Дом с кошмарами
Дом с кошмарами
[Ужасы / Детская литература: прочее]
Пенни было всего семь лет, когда пришел Творец Страха. Он явился на Хеллоуин, сделал девочку совсем другой Пенни и забрал ту, что не боялась темноты, чудовищ и глубины. С тех пор она начала
0
Сияя синим светом
Сияя синим светом
[Классическое фэнтези]
Родители сказали: главное — войти в клан Гао, а там — неважно: женой главы ветви — или лекаря. Лань И твёрдо решила для себя: борьба — не для неё. Пока другие сражаются, прячут настоящее лицо за
0
Коротковолновое безумие
Коротковолновое безумие
[Научная фантастика]
Фанатичный учёный много лет втайне от всех работал над прибором, который может читать мысли живых существ. Достигнув успеха, он приглашает двух своих бывших студентов собственными глазами лицезреть
0
Мир жизни и смерти 11
Мир жизни и смерти 11
[ЛитРПГ (LitRPG) / Книги про волшебников]
Отдых продолжается... Лучше бы мы работать пошли...
0
Шишкин корень
Шишкин корень
[Детективная фантастика / Детская литература: прочее / Исторические приключения]
Спасаясь от хулиганов, налететь на старушку, потерять сознание и очутиться в Нижнем Новгороде 1896 года… Ничего страшного! Если ты собирал материал для краеведческого проекта и подробно изучил
0
Исцеление вечности
Исцеление вечности
[Городское фэнтези / Мистика]
Эдем — последний оплот людей в мире, где правят вампиры и бешеные, — отверг Эллисон Сикимото. Оставив своих спутников в безопасности, она отправляется на поиски Кэнина, который обратил ее и научил
0