Я вмію стрибати через калюжі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Артур сів поряд зі мною на ящик біля плити. Охоплений приємним передчуттям, він лагідно всміхався. Він любив, щоб пісня «брала за душу», й весь час просив Принца заспівати «Хлопчину з колонії».

— Що це на нього найшло сьогодні? — запально вигукнув він, коли Принц, захоплений «Валеттою», не звернув уваги на його прохання. Потім знову зажадав: — Давай «Хлопчину з колонії»! А то зарядив казна-що…

Гармонія, зітхнувши, замовкла.

— Гаразд, — сказав Принц. — Почали.

Коли він заспівав, Артур нахилився вперед, беззвучно, самими губами повторюючи слова пісні. Очі його сяяли втіхою.

Це була улюблена пісня мого батька. Коли до нас навідувалися гості, він, підпивши, ставав на лавку і співав цю пісню, а дійшовши до приспіву, вигукував:

— Це треба співати стоячи. Вставайте, друзі!

Тим-то, коли Принц дійшов до приспіву, я схопив милиці, що стояли, притулені до стіни, підвівся й рішуче сказав Артурові:

— Встаньте!

— А таки встану, хлопче! — відказав він, підводячись, а тоді грюкнув квартою об стіл, задер голову й почав підспівувати несподівано могутнім басом. Я співав разом з ним дзвінким хлоп’ячим голосом; Пітер, Тед і лісоруби й собі попідводилися і, так само, як Артур, грюкнувши квартами об стіл, підхопили приспів, а місіс Вілсон притисла руки до грудей і захоплено шепотіла:

— Господи!

— Оце-то пісня! — хрипко промовив Артур, сідаючи і простягаючи кварту, щоб налили пива. — З такою можна жити, навіть коли роботі кінця-краю не видно.

Незабаром Принц так розспівався, що його вже не можна було зупинити. Він співав «Лежав він на підлозі в барі», «Товарний вагон» і «Що ти мені купиш, тату?»

Кожна пісня викликала в місіс Вілсон рясні сльози.

— Які ж чудові пісні! — схлипувала вона. — Може, ти ще якісь знаєш, га?

— Авжеж, місіс Вілсон, я їх дуже багато знаю, — відповідав Принц, скромно опускаючи очі. — Я скрізь, де б не був, стараюся запам’ятати пісеньку.

— І «Сумне весілля» ти знаєш? — спитала вона з надією в голосі.

— На жаль, ні, місіс Вілсон. Але я неодмінно вивчу. Зате я знаю «Чи ангели з крильми ясними дозволять погратися з ними?» Хочете послухати?

— Авжеж, авжеж! — вигукнула місіс Вілсон. — Яка гарна назва! — Вона обернулася до Пітера й Артура, які сперечалися, хто дужчий: кінь чи віл.

— Ану, цитьте! — звеліла. — Принц зараз заспіває гарну пісню. Потім досперечаєтеся. Починай, Принце.

Пітер опустив руку, якою вимахував, розпалившись, і сказав:

— Гаразд, давай, Принце. — Він умостився зручніше на стільці, покивав головою і пробурмотів: — Спускай гальма.

Принц підвівся й оголосив назву пісні:

— «Чи ангели з крильми ясними дозволять погратися з ними?»

Він схилився над гармонією, й вона схлипнула в нього під грудьми, потім випростався, струснув головою, відкидаючи з очей чуба, і гугняво заспівав:

Тут Принц тремтячим голосом заспівав приспів:

Коли Принц сів, сподіваючись почути захоплені вигуки, Пітер встав, поточився, випростався і грюкнув кулаком по столу, випнувши заросле лискучою бородою підборіддя.

— Клята пісня, зроду не чув сумнішої! Але її не слід було співати при цьому хлопчиськові. — Він драматично тицьнув пальцем у мій бік. — Ця пісня не для його вух. — Потім обернувся й нахилився до мене. — А ти не зважай, Алане. — Він важко опустився на стілець і налив собі пива.

Його гнівний вибух здивував мене. Я зовсім не пов’язував зміст пісні з собою. Мене розчулила доля бідолашної дівчинки, і я шкодував, що не можу погратися з нею. Слухаючи Принца, я подумки давав перцю всім, хто гнав її від себе. Мене здивувало, що дівчинка сама не поквиталася з ними, і я вирішив, що вона, певно, була зовсім маленька.

Але мені й на думку не спадало порівнювати себе з нею — це було б просто смішно.