Я вмію стрибати через калюжі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Отак і сказав? — перепитав батько.

— Так. А ще сказав, щоб я був о п’ятій ранку в нього перед домом, якщо ти відпустиш.

Мати запитливо подивилася на батька, й він відповів на її погляд.

— Так, знаю, але це піде йому на користь.

— Мене лякає не подорож, а пиятика й лайка, — сказала мати. — Хіба ти не знаєш, які звичаї в тих лісорубів?

— Авжеж, там будуть і горілка, і лайка, — погодився батько. — Без цього, ясна річ, не обійдеться. Але йому це не зашкодить. Тільки той хлопець, що не бачив п’яних, сам стає п’яницею, коли виростає. Так само і з лайкою — той, хто не чув її в дитинстві, лається на всі заставки, ставши дорослим.

Мати подивилася на мене і всміхнулась:

— Отже, ти збираєшся покинути нас, га? — сказала вона.

— Тільки на тиждень, — відповів я, почуваючи себе винним. — А коли повернуся, все вам розповім.

— Про харчі містер Маклеод нічого не казав? — спитала мати.

— Ні.

— А що у нас є вдома? — Батько подивився на матір.

— Трохи солонини на вечерю.

— Кидай її в торбу та поклади дві хлібини на дорогу. Чай у Пітера буде.

— Мені треба вийти з дому о четвертій, — сказав я. — Щоб не спізнитися.

— Я тебе збуджу, — пообіцяла мати.

— Допомагай Пітерові в усьому, синку, — сказав батько. — Покажи йому, яка наша порода. Розпалюй багаття, поки він годуватиме коней. Та й взагалі ти багато чого можеш робити.

— Я працюватиму знаєш як! — вигукнув я.

Матері не довелося будити мене. Я почув, як рипнула мостина, коли мати вийшла із спальні, підхопився й запалив свічку. Було темно й холодно, і на душі в мене чомусь було тривожно.

Коли я вийшов на кухню, мати вже розпалила плиту й готувала для мене сніданок. Я поспішив до кімнати Мері й збудив її.

— Ти ж не забувай годувати птахів, чуєш, Мері? Пета випускай з клітки щодня о п’ятій. Опосуму я заготовив удосталь свіжого листя, але ти й хліба йому давай. І поміняй усім сьогодні воду, бо я забув. А папузі підкинь будяків — він їх любить. Будяки ростуть у нас за стайнею.

— Гаразд, — пообіцяла вона сонним голосом. — А котра зараз година?

— За чверть четверта.

— Господи! — вигукнула вона.

Мати підсмажила яєчню, і я заходився похапцем їсти.

— Та не квапся ти так, Алане, — сказала мати. — В тебе ще досить часу. Ти добре вмився?

— Еге ж.

— І за вухами?

— І за вухами, і шию.

— Я наготувала тобі торбинку. Не забувай щоранку чистити зуби сіллю. Щітка в торбинці. І твої старі штани я тобі поклала. Черевики в тебе чисті?