На скрижалях історії: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Я продешевив, а тепер мені дають за цей бушлат уже аж два кілограми хліба.

Щоб повернути бушлат, Івану довелося відвалити ненатлому Хаїмові ще додатково хліба.

На волю їх виходить троє. Окрім Івана, ще сліпий хлопець Бацаца, якого супроводжує дячок Лушпайка. Отримали в штабі табору документи й харчі. На шість днів видали частину сухарів, хліба, дали ще й солоної риби. Сіли на вантажівку, яка повезла їх до Архангельська на залізничну станцію. У нього проїзний документ до Саратова, у попутників до Полтави, вона вже звільнена від фашистів. З ними їде начальник табору Барков.

У Івана за плечима речовий мішок-наплічник, він його собі зшив із шматка палатки, у руках ковінька. Крім сухарів і риби, у мішку дерев'яна ложка, миска, кухлик і ковдра, оце й увесь його скарб. На вокзалі Барков побажав щасливої дороги й поїхав у своїх справах.

У приміщенні вокзалу розмістилися в кутку, де їх ніхто не займатиме й вони нікому не заважатимуть. Спати вляглися на підлозі, їх поїзд ранком наступного дня. Поспали годин зо три. Підійшов поїзд і треба було сідати у вагон. Поїзд рушив, а Іван прошепотів:

— Прощавай Архангельск, суворий край неволі!

Під стукіт коліс удень і вночі рояться думки: «Усе пережите в таборі, уже минувшина, хоч і страшна вона була, але все вже позаду». Правду кажуть — із журбою радість ходять поряд.

На зупинках поквапом заходять нові люди, усі їдуть кудись у своїх справах, а йому все ще здається ніби хтось один ними управляє й дає їм накази. Ще не вивітрився з голови табірний дурман...

У дорозі вони вже кілька діб, ось він у Саратові. За душею ні харчів, ні копійки грошей. Прямує з вокзалу в місто. Дорогу перепиняє колона полонених німців, яких конвоїри ведуть на роботу. Їх напевно з тисячу. Гелготіння їхнього не второпав, зрозумів лише одне:

— «Шталінград», «Шталінград».

Дещо про події там він знає, як і про те, що звільнили вже й територію Харківщини. У Саратові зайшов до прокурора, запитав:

— Які права в мене лишилися?

Показав свої документи. Проглянувши папери, той пояснює:

— Права у вас тепер, як і у всіх інших громадян. Ви ким працювали до позбавлення волі?

— Учителем був я в школі.

Прокурор порадив:

— Повертайтеся на педагогічну працю, тому що вчителів скрізь не вистачає.

До Золотого необхідно добиратися пароплавом, а квитка немає, проїзний документ лише по залізниці. Контролер вимагає:

— Покажіть ваш квиток.

— Немає в мене грошей, бо повертаюся з ув'язнення, ось по цьому документу до Золотого.

Але контролер невблаганний:

— Купуйте квиток!

Урятували пасажири, придбали злощасного квитка, і він доїхав до Золотого без пригод. З пристані на Волзі попрямував у Красноармійський район.

II

Нестерпно хочеться їсти й пити. Зайшов по дорозі в якесь село, там ні душі. У центрі криниця з великим колесом для качання води, навколо неї дерев'яні корита з водою. Угамував спрагу з задоволенням, хоч вода не така холодна й свіжа, бо надворі спекотно. Куди далі йти не знає, ні в кого спитати. Угледів жінку, що вийшла з великого будинку. Та підійшла до нього, поцікавилася:

— Ви когось тут шукаєте?

— Так, шукаю дорогу на Красноармійськ.

Жінка, а це була вчителька з цього села, показала напрямок до міста, розказала, чому в селі немає людей, поцікавилася, хто він і чого сюди зайшов.

Розповів їй коротко про себе, і чого сюди його занесла лиха доля. Вона порадила йти на Красноармійськ:

— Там зараз немає кому працювати в школі, не вистачає вчителів.