Крісто. Я ніколи не забуду той вечір. Коли я повернувся додому, Хулія зустріла мене ще краще, ніж зазвичай. Я відчував себе такою паскудою… що ледь не розповів їй усе.
Пако. Але ж ти не розповів?!
Крісто. Ні. Як я міг розповісти?!
Пако. Отже ти не був таким вірним.
Крісто. «Привіт, мій уйа», — мовила вона того дня, щойно я зайшов. Я ніколи цього не забуду. Краще б вона так не казала.
Пако. Мій хто?
Крісто (ухильно). Мій уйа.
Пако. Уйа? Що це таке? Якесь лайливе слово?
Крісто. Ні. Навпаки. Уйа — це назва птахів, які завжди живуть у парі — жоден із двох не може жити без іншого, уявляєш? Ні самець, ні самиця. Тому ми жартома називали так одне одного. І саме того вечора…
Пако. Вибач… Але ці птахи якісь дурні. Чому це вони не можуть жити поодинці?
Крісто. Бо в одного клюв хоч і короткий, зате досить міцний, щоб зробити в стовбурі отвір, а в другого клюв слабкий, але довгий, тож його можна просунути в отвір і видобути звідти їжу. Вони доповнюють одне одного, зрозумів? І одне без одного…
Пако. І що з тими птахами сталося? Бо я ніколи про них не чув.
Крісто. Вони вимерли. Як вид. Їх немає.
Пако. Виходить, вони таки були дурні. А ось ти продовжуєш жити. Отже ти не такий дурний.
Крісто (протестує). Чому ти все береш на глум? Знаєш, як я почувався того дня? А зараз тим паче! Бо ніколи не потребував її так, як зараз! Ніколи… (Замовкає, зрозумівши, що бовкнув зайве.)
Пако. Чому ти ніколи не потребував її так, як зараз? Що з тобою?
Крісто. Нічого. Мабуть, це через вальс, який ми завжди танцювали разом і який ти поставив саме сьогодні… Не знаю. (Він збентежений.)
Пако (дивиться на нього). Слухай, Крісто. З тобою щось негаразд. Ти якийсь дивний.
Крісто (нервує). Не зви мене Крісто! І я вже тобі сказав, що коли я в такому стані, то це через вальс! І між іншим ти міг би купити касету, замість ставити цю допотопну платівку, яка… (Дивиться на платівку й завважує телефонну слухавку, що лежить поруч із нею. Бере її й показує Пако.) Що це таке?
Пако (удає, ніби не зрозумів, вихоплює в Крісто слухавку й кладе на телефонний апарат, а тим часом відповідає лише на ті слова Крісто, що стосувалися платівки). Ти збожеволів. Як я викину цю платівку. Зараз такі вже не виробляють. Та ще й на 78 обертів — це моя улюблена швидкість. (Відходить убік.)
Крісто. Я запитую тебе про телефон.
Пако (ухильно). Що? А. Я його чистив.
Крісто. Слухай, ти щось від мене приховуєш.
Пако (по паузі, серйозно). Гаразд. А як ти здогадався?
Крісто. Бо я тебе знаю! І ти ще поклав слухавку! (Із запізненням розуміє схожі на зізнання слова Пако.) Отже ти щось від мене приховуєш?
Пако. Так. Тебе я не можу обманювати. Але ж ти нікому не скажеш?
Крісто. Нікому. Клянуся.
Пако. Ти збережеш мою таємницю?
Крісто. Так. Кажу тобі: так.
Пако. Що ж. (Якийсь час мовчить, Крісто стривожено чекає.) У мене є подружка.