Ми проти вас: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Скажи, коли забронюєш поїздку — я зателефоную і попереджу країну, щоб жінки там позамикали своїх чоловіків.

Колега дуже серйозно киває.

— І синів. І татів, якщо я добряче нап'юся фернету.

Міра усміхається. А тоді, повільно кліпнувши, бурмоче:

— Дякую, що залишилася…

Колега знизує плечима.

— У мене вдома поганий вай-фай.

Це, звісно, дурниці. Вона сидить в офісі, бо знає, що Міра не хоче сьогодні рано йти з роботи, щоб не сидіти в порожньому будинку й не чекати на Петера. Колега не засуджує її, не мусолить розмовами, просто залишається в єдиному кабінеті, де увімкнене світло.

Господи. Як же добре мати таку подругу.

«Ніколи не закохуйся в хокейний клуб. Він не може любити тебе у відповідь». Так казала мама Петера Андерссона. Вона була не такою різкою, як його старий, і часом Петер думав, що тато теж, мабуть, був м’якшим, поки мама не захворіла. «Не думай, ніби ти чогось вартий», — казав йому батько. А Петер, зрозуміло, нікого з них не слухав.

Він телефонував усім, кого знав. Усім, із ким грав. Просив поради, просив грошей, просив дати гравця, щоб урятувати клуб. Усі його розуміли, усі йому співчували, але хокей спирається на таблиці. Ніхто нічого не дасть тобі задарма.

Дзвонить телефон — це Петерів друг дитинства Фрак, власник продовольчих крамниць і останній реальний спонсор клубу «Бйорнстад-Хокей». У Фрака тремтить голос, коли він каже:

— Петере, це якась чортівня. Це, бляха, чортзна-що… це… вони тут поставили…

— Що? — запитує Петер.

— Я дзвоню, щоб ти не дав побачити це дітям. Вони… ці падлюки, вони дали в сьогоднішню газету некролог. На твоє ім’я.

Петер нічого не відповідає. Він розуміє повідомлення. Можна довго переконувати себе, що «критика — це частина роботи» і що треба «просто прийняти все, як є». Але людині властиве все людське. Якщо твоє ім’я написано в некролозі, ти не можеш так просто це прийняти.

— Пішли вони в сраку… — робить спробу Фрак, але сам розуміє, що витримати таке неможливо.

Напевно, були б шанси врятувати хокейний клуб у Бйорнстаді, навіть якщо не всі на твоєму боці. Але нічого не вдасться, якщо всі проти тебе.

Петер кладе слухавку. Треба їхати додому, але Майя зараз живе в наметі з Аною, а Лео ночує у друга. Петер із Мірою будуть самі в будинку, і йому відомо, що вона скаже. Міра спробує переконати його здатися.

Тому Петер розвертає «вольво» і тисне на газ. Геть із Бйорнстада, по трасі на виїзд, на максимальній швидкості.

У кабінеті Річарда Тео на стіні висить знімок лелеки. Тео вивчав статистику і знає, що найпростіший спосіб вплинути на думку людей — вказати їм на взаємозв’язок: погане харчування призводить до хвороб, алкоголь стає причиною аварій, бідність породжує злочинність. Також він знає, що цифри завжди можна підправити, залежно від потреб політика.

Наприклад, у книжці одного британського статистика Тео прочитав, що, за зібраними даними, щорічна народжуваність набагато вища в містах, де багато лелек, аніж у містах, де лелек мало. «Про що це свідчить? Що лелеки приносять дітей?» — саркастично писав автор. Звичайно, ні — насправді лелек більше в тих містах, де багато димарів, бо саме на них птахи в’ють собі гнізда. Більша кількість димарів — це більше будинків, відповідно — більше мешканців, і тому тут народжується більше дітей.

Тож Річард Тео повісив у себе в кабінеті знімок лелеки, щоб кожного дня мати нагадування: те, що відбувається, не має значення. Важливо те, як ти пояснюєш це людям.

Інші тварини його теж цікавили — от, наприклад, ведмеді й бики. Як усі тутешні діти, Річард Тео змалечку знав, що так називають хокейні клуби, але коли він почав вивчати за кордоном економіку, то довідався про ще одну історію. На Волл-стріт біржові брокери використовують назву «бики» для курсів, які різко ростуть у період пожвавлення, а «ведмеді» — для повільних і нещадних рухів ринку в умовах спаду економічного циклу. Задум полягає в тому, що вони обоє потрібні, бо їхнім протистоянням утримується рівновага економіки.

Те саме Річард Тео думає про хокейні клуби, тільки тут його ціль — порушити рівновагу. У політиці вибір простий: коли все добре, коли люди задоволені, тоді виграє істеблішмент. А коли люди розлючені й налаштовані одне проти одного — у виграші такі, як Річард Тео. Для того щоб аутсайдер здобув владу, потрібен конфлікт. А якщо конфлікту нема? Тоді, мабуть, треба його створити. Річард Тео набирає номер свого давнього друга в Лондоні.

— Усі згодні? — запитує Тео.

— Так, як домовилися. Але ти ж розумієш, що нові власники хочуть бачити певні… політичні гарантії, — вимогливо каже лондонський приятель.

— Вони отримають усе, що захочуть, просто проконтролюй, щоб вони тут з’явилися і виглядали задоволеними на фото в місцевій газеті, — усміхається Тео.

— А сам ти чого хочеш?

— Я просто хочу бути їхнім другом, — наполегливо стверджує Тео.