Лінкольн у бардо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Бо нічого такого не за знала.

За надто рано пішла

Щоб за знати

Тільки чотирнацять

років мала тоді

При ходьте при ходьте ще сер дуже при ємно було з вами

Але тих ваших стариганів при ятелів до дупи (більше їх не при водьте) вони ж при ходять тільки по витріщатися і з мене по кепкувати, а тоді просять мене за пинити ні не те слово зу пинити ні при пинити робити те що я роблю. А роблю я лише те саме що й вони. Хіба ж ні? Бо те що я роблю, якщо тільки дуже по старатися, до поможе мені по вернутися туди, куди я так прагну

До зеленої трави, до сердечних очей.

^{еліза трейнор}

XIV

Дорогою назад хлопець примовк.

Це станеться і зі мною? запитав він.

Так, безперечно, відповів містер Воллмен.

До певної… е-е… міри це відбувається вже, тактовно докинув преподобний.

^{роджер бевінс ііі}

Ми підійшли до місця, де стежина різко обривається вниз.

^{преподобний еверлі томас}

Біля Фрілі. Біля Стівенса. Біля чотирьох немовлят на прізвище Несбіт та їхнього ангела з похиленою головою.

^{роджер бевінс ііі}

Біля Мастертона. Біля Амбусті. Біля обеліска, трьох лавок і встановленого на високому п’єдесталі погруддя гордовитого Меррідейла.

^{ганс воллмен}

Що ж, гадаю, треба зробити так, як ви радите, сказав хлопець.

Славне хлоп’я, мовив містер Воллмен.

^{роджер бевінс ііі}

XV

Біля дверей хлопцевої білої кам’яниці ми з ним обнялися.

^{ганс воллмен}

Він сором’язливо нам усміхнувся, трохи схвильований тим, що на нього чекало.

^{преподобний еверлі томас}

Ну, йди, лагідно мовив містер Бевінс. Так буде найкраще.