Лінкольн у бардо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

^{роджер бевінс ііі}

Проти всіх правил.

^{преподобний еверлі томас}

Добродій, схоже, збився з дороги. Раз по раз він зупинявся, роззирався навколо, повертався трохи назад і йшов у іншому напрямку.

^{ганс воллмен}

І тихенько, упівголоса плакав.

^{роджер бевінс ііі}

Не плакав. Тут у мого друга пам’ять притерлася. Він просто засапався, а не плакав.

^{ганс воллмен}

Ні, тихенько плакав, а дедалі сильніше роздратування через те, що знайти дорогу ніяк не вдавалося, його сум лише поглиблювало.

^{роджер бевінс ііі}

Рухався він якось незграбно, мав, таке враження, самі лікті та коліна.

^{преподобний еверлі томас}

Хлопець притьмом вискочив з дверей і кинувся тому чоловікові назустріч; обличчя його аж променилося від радості.

^{роджер бевінс ііі}

Яка, втім, змінилася на страх і заціпеніння, коли той пізній відвідувач і не подумав підхопити його на руки, як то, здогадувалися ми, було у них заведено.

^{преподобний еверлі томас}

Натомість хлопець просто пробіг крізь чоловіка, який тим часом далі простував до білої кам’яниці, схлипуючи на ходу.

^{роджер бевінс ііі}

Він не схлипував. Навпаки, цілковито панував над собою і крокував з неабиякою гідністю й упевненістю в…

^{ганс воллмен}

Тепер він був уже ярдів за п’ятнадцять і йшов прямо до нас.

^{роджер бевінс ііі}

Преподобний запропонував нам зійти зі стежки.

^{ганс воллмен}

Він, преподобний, був твердо переконаний, що дозволяти комусь проходити крізь себе не годиться.

^{роджер бевінс ііі}

Тим часом чоловік підійшов до білої кам’яниці, відімкнув ключем двері й увійшов досередини. Хлопець подався слідом за ним.

^{ганс воллмен}

Хвилюючись, щоб з хлопцем не трапилося нічого лихого, ми з містером Бевінсом і містером Воллменом увійшли й собі.