Щоденник Лоли: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

А капучіно холодне… Ненавиджу. І цих людей, які втупилися очима в мій столик. Що, уроди, не бачили ніколи, як дів­чина плаче?!!

Думаю, ніхто особливо не збідніє, якщо я піду, не заплативши. Я його зовсім не пила… Лишила записку, що не платитиму за холодне капучіно. Більше, мабуть, не варто йти в це кафе.

Я так давно сюди не писала — спершу реально не було часу, а потім якось розлінувалася (розлінилася? Чорт, знову треба лізти в гугл).

Коротко про все, що сталося за цей час:

1. У школі були «уроки профорієнтації», і я остаточно впевнилася в тому, що вища освіта — для лузерів, які не вміють заробляти.

Вони, мабуть, думають, що ми якісь ідіоти. Приводять до нас усяких бізнес-леді, топ-менеджерів, програмістів, лікарів, військових, письменників. Типу вчитися треба, щоб бути успішними, як вони. А самі що? Хіба вони не вчилися по шість років, щоб потім сидіти в цій грьобаній школі на мінімалці?

Оля-медсестра така добренька до нас тільки до того, як знайде собі сім'ю. А щойно в неї з’явиться мужчина, відразу на всіх заб’є і піде зі школи. Може, відкриє свою пекарню чи що там роб­лять успішні «бізнес-леді».

Дарина просто злюка. Але всі знають, що вона бере хабарі, то хоч ясно, чого сидить дупою на своєму місці й нікуди не рипається. Якось вона і мою маму хотіла викликати, але я завжди з’їжджаю на те, що в мами відрядження. Ага, уже два роки як!

Не хочу витратити купу часу на навчання тільки для того, щоб гарувати за копійки, як мама. А потім узяти й померти від цієї довбаної роботи.

Але що я робитиму? Блог? І все? Подумати про це пізніше. (Написати пост?)

2. На світовій усі стібалися зі «Злочина і кари». Нічого не ясно, крім того, що чувак убив стареньку бабуську сокирою. Але Назар десь вичитав фразу «Тварь я дрожащая ілі право імєю?», і тепер її скрізь тулить. Це такий ржач! Наприклад, контрольна в Лесі, а Назар, як завжди. Ніколи він не вмів непомітно вийняти шпору й катати, як усі нормальні люди. Завжди, от реально ЗАВЖДИ проситься в туалет на контрольній — навіть учителі вже просікли, що тут щось не те. Кажуть терпіти до кінця уроку або здавати контрольну і йти.

І тут — контрольна з біології. Назар, як завжди: можна в туалет, бла-бла-бла? Біологічка — хоч на неї це не схоже — сказала, що здаси контрольну — і ноу проблем (так вона не сказала, звісно, це в англійки тільки такі фрази). А Назар такий встав і на весь клас: «Та ви що?! Та я тварь дрожащая чи маю право?!!» Як він ЦЕ сказав — треба чути й бачити! Усі валялися під столом. Навіть Леся Артемівна, коли підняла свою щелепу, теж сміялася. Але, звісно, вийти дозволила тільки коли здасть контрольну. Сказала, щоб наступного разу перед контрольною ходив у туалет — має право. А вона теж не дурепа, ця Леся!

ПС: хоча я думаю, фраза не про це. А про те, що всі ми маємо право на краще життя. Навіть якщо часом для цього треба чимось жертвувати.

Питання: чим ти готова пожертвувати, Лола?!

3. Вирішила спробувати себе в модельному бізнесі.

Аська розказувала, що її мама колись працювала моделлю, але вже ні, бо постарішала. Тепер вона «ліпить» із Асі суперзірку, Аська дується. Хоча я її розумію — я б із такими параметрами, як Ася, теж би соромилася камер і всього такого.

Зате в мене ж усе ідеально! Усі так кажуть!

Аська розказала, в яке агентство вона пробувалася — її не взяли, бо занадто товста. Ну, вона не сказала слово «товста», але я здогадалася. Я сказала, що Ася лінується, бо з такою мамою можна було вже давно заробляти мільйони. Аська образилася: каже, що вона вічно на дієтах, а мама все одно виносить їй мозок.

Коротше, я вирішила спробувати податися в те саме агентство. Думаю, в мене й без мами все вийде!

4. З Пашею все ок, нема чого розказувати.

Каранти-и-ин.

Але що мені карантин — я й так із дому не можу вийти, бо малі по черзі хворіють. Температура височенна. По черзі з бабусею біля них сидимо, міняємо вологі компреси на голову, ручки й ніжки обтираємо… Прочитала в інтернеті, що оцтом обтирати не можна, так бабуся на мене дуже строго подивилася і сказала: «Поначиталася тут усякого…»

Дуже страшно, коли вони такі. Як сама хворію, то все не так. Ну, температура, ну, лежиш, спиш, щось колись дивишся, якщо можеш — стрічку гортаєш. А вони… такі беззахисні, такі маленькі, такі гарячі… тримають за руку, мусиш бути весь час із ними, навіть у туалет важко вийти…

Їсти нічого не хочуть, тільки п'ють… Хоча це ж добре, що п'ють. Але бабуся така бабуся: все одно варить, все одно вмовляє, хоч бачить, що вони ніякі… Тільки мультики є сили дивитися. Але й тоді не відпускають. Тому вибираємо те, що й мені цікаво. Знову «Крижане серце» дивилися. Зі старих мультиків ще «Тачки» люблю, «Льодовиковий період», щось веселе.

Дільнича приходила. Сказала, що «такий вірус зараз ходить». Подивилася швиденько горла у всіх, навіть у мене, хоч я запевняла, що все ок. Сказала, що я теж дитина і про мене теж треба дбати. Ну, дякую! Я трохи навіть розчулилася. Послухала всіх і всім на папірчику прописала один і той самий список на сім пунктів. У нас із попереднього разу позалишалося, бо вона той список не дуже міняє. «І багато пити!» — сказала вже на порозі.

«У малих температура висока», — кажу, але вона не чує, бо вже в коридорі, вона наче тікає від нас, де «віруси», хвороби й страшні шпалери. Переклеїти б їх, але не тепер. І бабусю якось треба підготувати, бо в нас із нею різні погляди на ремонт. Бабуся хоче шпалери у трояндочки. У ТРОЯНДОЧКИ!!! Це фейспалм. Але якщо я запропоную білі стіни для інстаграму, то бабуся явно ж скаже, що це «непрактично». Якраз дуже навіть практично, бабуню, я зможу знімати відоси прямо зі своєї кімнати! Це ж так «розширить горизонти» мого блогу!

У малої знову була температура за 40, не могли збити. Викликала швидку, а вони сказали, що це не до них. Викликайте невідкладну. До невідкладної неможливо додзвонитися, тому я посварилася зі швидкою. Швидка приїхала і вколола щось таке, від чого температура спала. Сиділи ще хвилин двадцять, про щось тріпалися, а в мене реально очі стуляються — так спати хочеться. Уже за північ, бабуся їх мало не попросила піти. Чого вони чекали, цікаво? Що ми їх запро­симо переночувати?

Пізніше.

...Я б нікому цього не сказала, але… мені теж часом хочеться захворіти. І лежати в ліжку, щоб про мене хтось дбав. Щоб не бігати щохвилини комусь щось приносити. Щоб гладили по голові й міняли компреси й казали «моя маленька, дорога моя, хороша Лола». Але хто мене доглядатиме? Бабуся з усіма не впорається… Їй і самій догляд потрібен…

Пізніше.