Земля Георгія: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Закріпити все по-штормовому! — віддав команду капітан Атамас. Стосувалося це більше боцмана та матросів. Що мені було кріпити, крім журналів та кулькових ручок? Правда, під стільцем у радіорубці я віз до Керчі вібратор якогось ехолота, але він був такий важелезний, що його годі було зрушити з місця вдвох, не те щоб похитнути хвилею.

За Тендрівськими маяками відкрився Софійський, на вахті старпома я вже міг би побачити Тарханкут, якби не закрив вахту й не пішов до каюти. Каюта радиста на РСах у носових приміщеннях. І койка схожа на гойдалку. Вона підскакує догори, коли PC виповзає на чергову хвилю, і падає вниз, коли він через ту хвилю перевалює. Кращий спосіб до чогось звикнути — вирішити, що це навіть приємно. Як у гамаку. Гойда, гойда-да. Сонько-дрімко носить, усім, хто лиш попросить…

Гойда, гойда-да. Отакий капець, малятка, любі хлопчики й дівчатка…

Давав же собі слово не матюкатися навіть у морських оповіданнях. Але це не я, це Дід Панас. З класики слова не викинеш.

Ми з Чорним морем звикали одне до одного. Негостинне воно взимку — а все ж рідня.

Коли повертаєшся додому з довгого океанського рейсу своїм ходом і нарешті проходиш Босфор, і береги розбігаються в напрямках Грузії та Болгарії, кожен чорноморський моряк думає: «Ну, от і вдома». І не бере до уваги, що до рідного порту ще не менше, ніж півтори доби ходу, якщо це Севастополь. Бо Чорне море — це вже рідний дім. І кожна зустрічна хвиля видається тобі давньою знайомою.

Білий пароплав «Середня коса» пройшов Босфор майже одночасно з виходом «Петра Кішки» з Очакова. Екіпаж та московські науковці вже намилувалися мостами (брешу, тоді в Босфорі ще був лише один міст між Європою та Азією), фортецями, палацами й мечетями Стамбула. Під мостом усі кидали у воду дрібні монети. Чорноморська моряцька прикмета: щоб візу не прикрили. За кормою цього рейсу Індійським океаном і околицями «Середня коса» залишила декілька тисяч морських миль. Екіпаж уже пакував валізи й готувався до зустрічі з керченською митницею: ховав по секретних закутках зайві джинси, жуйки, запальнички, косметику та інші приємні дрібнички. До дому, вигуків рідні на причалі та інших урочистостей залишалося півкроку. Але моряки зовсім недарма не кажуть: «будемо в Керчі в п’ятницю». Кажуть «сподіваємося бути».

Одеса щось наплутала з довгостроковим прогнозом. Ми це зрозуміли, ледь пароплав висунув носа з-поза мису Айя на південному узбережжі Криму. Нам так дало по зубах, що встояти на ногах стало проблемою. Загриміли миски та кружки на камбузі. Покотилися салоном непринайтовлені стільці. Чорне море стало справді чорним, суворим і несентиментальним, виправдовуючи свою назву.

Ходова вахта була Борщевського, але капітан Атамас теж був на містку.

— Може, до Севастополя повернутися, переждати штормове? — запропонував варіант старпом.

— І наразитися на севастопольський портовий нагляд? — спитав Атамас.

— Вони там усі відставники, зірочки крізь морфлотівські погони ще й досі просвічують. А нас друга половина аварійного спорядження в Керчі чекає. Застрягнемо на тиждень, не менше, поки з їхніх пазурів вирвемось. А харчів на таку стоянку не вистачить. От же ж Другий. Взяв лише на три доби. Наче не для нього писано: «Ідеш у море на тиждень, бери харчів на місяць». Ні, давай вже до Ялти краще проскочимо. І до Керчі ближче, і не чіплятиметься ніхто у вантажному порту — на висілках.

Отже, мені було наказано терміново зв’язатися з Ялтою й запросити добро на штормовий відстій, чим я пішов доблесно займатися. Навіть така нескладна справа, як передача радіограми, за мисом Айя перетворилася на акробатику та еквілібристику. І далі я вже ніде не писатиму, що, передаючи РДО телеграфним ключем, я при цьому тримався рукою за стіл та інколи балансував на одній ніжці стільця, бо коли еквілібрист уже працює, то на такі дрібниці уваги не звертає.

Я викликав ялтинський радіоцентр на його частотах, а він мене ігнорував. Чи не чув, чи вдавав, що не чує. Ми ж не ялтинської приписки були. Я трохи подумав і підвищив категорію своєї радіограми до «термінової». Жодної реакції. Я підвищив її до «нагально термінової». Вище вже йшли лише категорії «аварійна», «урядова» та «кінець світу». Теж без реакції. Але нарешті десь під Форосом мені таки відповіли, РДО прийняли, і я став чекати на робочому каналі, поки передадуть відповідь із портового нагляду. Це вже була проста формальність. Але я прочекав її майже до Ластівчиного гнізда, коли до ялтинського порту вже в мегафон зручніше гукати.

Портнагляд давав добро. Але я не встиг навіть віднести радіограму на місток, починався циркулярний строк Керчі, коли радіоцентр передає без підтвердження прийому всі термінові радіограми, а радисти із суден уже підтверджують їх пізніше, коли на зв’язок виходять. Кожне судно в морі має виходити на зв’язок принаймні двічі на добу. Навіть якщо радіограм нема. Просто передають свої координати. Називається це QTH[6] здати. У циркулярі ж на 16–10 мск першою ж радіограмою для всіх пароплавів нашої управи йшло таке:

АВАРІЙНА

УСІМ СУДНАМ МОРІ

14-35 МСК ОТРИМАНО АВАРІЙНУ РДО СРТМ СЕРЕДНЯ КОСА КРПК СУДНО ДРЕЙФУЄ ЦЕНТРАЛЬНІЙ ЧАСТИНІ ЧОРНОГО МОРЯ ПОЛОМКОЮ ГОЛОВНОГО ДВИГУНА КРПК ВІДРЕМОНТУВАТИ ГД СУДНОВИХ УМОВАХ МОЖЛИВОСТІ НЕМАЄ КРПК КООРДИНАТИ… КРПК УСІМ СУДНАМ ПОБЛИЗУ ВКАЗАНОГО РАЙОНУ ТЕРМІНОВО ВИЙТИ ЗВЯЗОК ДОПОВІСТИ ГОТОВНІСТЬ РЯТУВАЛЬНОЇ ОПЕРАЦІЇ КРПК ЯСНІСТЬ ПІДТВЕРДИТЕ ПІДПИС

Так я і приніс на підпис Атамасу одразу дві радіограми. Про те, що ми можемо перестояти шторм в Ялті, й аварійну — про те, що ми мусимо лізти в саму пащеку того шторму. Судно вже підходило до вхідних воріт ялтинського вантажного порту:

— Тебе тільки за смертю посилати, — пожартував Григорович.

Він ще не знав, що я приніс не лише добро на вхід у порт, поки Атамас не дав йому прочитати друге радіо.

— Ми начебто вже не в морі, а в порту, — озвучив Григорович можливі варіанти.

Радіо ми не підтверджували. До рятувальної операції ми не готові. У нас ні харчів, ні рятувального спорядження на борту. Портнагляд нам дав добро лише на разовий перехід до Керчі. РСом у такий шторм буксирувати СРТМ з його вітрильністю — марна справа. Управі нічого не заважає відправити в море співрозмірний пароплав, який хоч на хвилю з «Козою» на буксирі вигрібати зможе. Ну, прийдуть вони на чотири години пізніше.

Григорович, мабуть, вирішив полегшити Атамасу вибір і взяв на себе найбруднішу роль шукача виправдань. Але робив це якось непевно, роль йому самому дуже не подобалася.

— Чотири години, — повторив Атамас. — Сьогодні п’ятниця, робочий день закінчено. Поки зберуть із домівок екіпаж якогось судна і наладнаються до виходу в море, пройде всі вісім.

Атамас помовчав.

— І потім, це ж «Середня коса», Григоровичу… — несподівано підморгнув він своєму старпомові.

Мені так і кортить написати, що Григорович одразу вигукнув стерновому:

— Півборту право! — наче тільки й чекав на останні слова капітана. Бо це було б виграшним для оповідання й вірно б передавало експресивність моменту.

Але сумління та гарна морська практика примушує мене, щоб Григорович, як воно було насправді, буденно підійшов до примусової трансляції, кашлянув і сказав:

[6] QTH — міжнародні коди «Q». Використовуються в радіозв’язку. QTH — позиція судна.