День триффідів: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

На якийсь час у кімнаті запала тиша. Потім Денніс неприродно засміявся:

— Боже всемогутній! Ми пережили усе це — і тепер цей чоловік пропонує почати війну?

Торренс різко сказав:

— Здається, я трохи незрозуміло висловився. Слово «війна» є невиправданим перебільшенням. Це буде просто замирення та управління племенами, які повертаються до первісного беззаконня.

— Якщо тільки ця сама великодушна ідея не спала на думку й їм, — припустив Денніс.

Я зрозумів, що Сьюзен та Джозелла пильно дивляться на мене. Джозелла вказала очима на Сьюзен, і я зрозумів, у чому справа.

— Давайте все з’ясуємо, — сказав я. — Ви очікуєте, що ми, троє зрячих, повністю відповідатимемо за двадцять сліпих та невідому кількість дітей. Мені здається…

— Сліпі люди не є абсолютно безпомічними. Вони можуть багато робити, в тому числі й для власних дітей, і допомагати готувати для себе їжу. За належної організації значна частина вашої роботи може бути зведена до нагляду та скерування. Але вас буде двоє, а не троє, містере Мейсен. Ви і ваша дружина.

Я глянув на Сьюзен, яка сиділа випроставшись, у своєму синьому комбінезоні з червоною стрічкою у волоссі. З благанням в очах вона переводила погляд з мене на Джозеллу.

— Троє, — сказав я.

— Мені шкода, містере Мейсен. У кожній групі має бути десять осіб. Дівчинка може поїхати до штаб-квартири. Ми знайдемо для неї корисну справу, аж доки вона не підросте достатньо, щоб взяти під своє керівництво власну групу.

— Ми з дружиною вважаємо Сьюзен власною дочкою, — різко сказав я.

— Повторюю, мені дуже шкода. Але такі правила.

Я уважно дивився на нього кілька хвилин. Він відповів мені тим самим поглядом. Нарешті я сказав:

— Якщо це має статися, то ми вимагаємо для неї гарантій та зобов’язань.

Я почув, як мої домашні ахнули. Торренс трохи розслабився.

— Звичайно, ми дамо вам усі можливі гарантії, — сказав він.

Я кивнув.

— Мені потрібен час, щоб усе це обміркувати. Усе це для мене справа нова і дещо приголомшлива. Дещо спало мені на думку вже зараз. Наше обладнання зносилося. Зараз уже важко знайти щось нове і непошкоджене. Я бачу, що найближчим часом мені знадобляться сильні робочі коні.

— З кіньми наразі важко. У нас дуже маленьке поголів’я. Можливо, якийсь час вам доведеться використовувати людську силу.

— Тепер приміщення, — продовжив я. — Господарські будівлі будуть замалі для наших потреб, а я не зможу звести нові приміщення самотужки, навіть з уже готових елементів.

— Думаю, в цьому ми зможемо вам допомогти.

Ми продовжували обговорювати деталі ще хвилин двадцять. Потім я продемонстрував йому щось на кшталт люб’язності й позбувся, відправивши на екскурсію господарством у похмурому супроводі Сьюзен.

— Білле, що в біса… — почала Джозелла, коли за ним та його компаньйонами зачинилися двері.

Я розповів їй все, що знав про Торренса та його метод розв’язання проблем.

— Це мене аж ніяк не дивує, — зауважив Денніс. — Знаєте, що дивно — я раптом почав ставитися до триффідів з якоюсь симпатією. Думаю, що без їхнього втручання подібних випадків було б набагато більше. Якщо вони є єдиним чинником, який може завадити поверненню кріпацтва, то варто лише побажати їм удачі.

— Усе це — повний абсурд, — сказав я. — Як ми з Джозеллою зможемо опікуватися цілою юрбою, та ще й встигати боронитися від триффідів? Але, — додав я, — ми зараз навряд чи в тому становищі, щоб казати категоричне «ні» чотирьом озброєним людям.

— Отже, ти не…

— Кохана, — сказав я, — ти що, справді уявляєш мене в образі феодального сеньйора, який керує сервами та вілланами, розмахуючи батогом? І це якщо триффіди не встигнуть мене з’їсти…

— Але ж ти сказав…