— Цінність книжки, звичайно ж, — зітхнувши, зауважив мій співрозмовник, — цілковито залежить від того, де тепер перебуває молодий покійник… з його слів.
Я спантеличився.
— Певна річ. Мабуть, він у… раю, а не в… не в чистилищі.
— Так, — задумливо проказав він. — Був би конфуз, якби виявилося, що небіжчик опинився в чистилищі. А ще більший конфуз — якби виявилося, що він деінде.
Це вже перейшло міру.
— У житті цього молодика не було нічого такого, з чого можна було б припустити, що він потрапив у… у…
— Звичайно, не було. Я розмірковую не про місце, яке ви мали на увазі. Кажу тільки про конфуз, що міг би статися через чистилище або ще якусь іншу місцину.
— Яку саме, сер?
— Наприклад, Йонкерс.
На те я здригнувся.
— Що?
— Якщо він у чистилищі, то це ще невеликий огріх. Та якщо він у Йонкерсі…
— Шановний сер, — роздратувавшись, перебив я його, — що може пов’язувати Йонкерс і «Аристократію світу духів»?
— Ніщо. Я тільки зауважив, що коли він у Йонкерсі…
— Але ж він не в Йонкерсі.
— Так, не в Йонкерсі. — Помовчавши, юнак знову зітхнув. — Насправді він зовсім недавно вибрався з Пенсильванії до Огайо.
Цього разу я зірвався на ноги — нерви підвели. Ще не втямивши, куди хилить мій співрозмовник, я вже відчув, що він натякає на щось важливе.
— Хочете сказати, — поспішно спитав я, — що відчуваєте його астральну сутність?
Юнак рвучко випростався.
— Годі! — різко відповів він. — Здається мені, що весь останній місяць я забавляю легковірних дамочок і Безілів Кінґів[13] усіх Сполучених Штатів! Так склалося, сер, що мене звуть Косґроув П. Гарден. Я живий, ніколи не вмирав, а після читання цієї книжки вже не вважатиму, що вмирати — цілком безпечна справа!
II
Від подиву та жалю я зойкнув, і дівчина по той бік проходу так налякалася, що замість нулика поставила хрестик.
Мені тут же примарилася довжелезна — від мого видавництва на Сороковій стрит аж до Бавері — черга з п’ятиста тисяч осіб, кожна з яких міцно стискає в руках «Аристократію світу духів» і кожна вимагає повернути їй два долари п’ятдесят центів. За якусь мить я подумав, чи не можна було б змінити імена персонажів і жанр — перевести книжку з документалістики в белетристику. Ба, пізно це робити. Триста тисяч примірників уже в руках американської публіки.
Коли я більш-менш оговтався, юнак розповів мені історію своїх пригод, відколи його оголосили загиблим. Три місяці в німецькому таборі військовополонених, десять місяців у шпиталі через запалення мозку, а ще один місяць пішов на те, щоб пригадати своє ім’я. Повернувшись до Нью-Йорка, за якихось півгодини молодий вояк перестрів давнього приятеля. Той витріщився на нього, похлинувся й знепритомнів. Коли приятель отямився, вони вдвох зайшли до аптеки випити коктейлю[14], і цілу годину Косґроув Гарден слухав дивовижну оповідь про самого себе, схожої на яку ніхто й ніколи не чув.
Він під’їхав на таксі до книгарні. Потрібну йому «Аристократію світу духів» уже розпродали. Косґроув негайно сів у потяг до Джолієта, що в штаті Огайо, і з рідкісної примхи долі дістав у руки книжку, яку шукав.
Спершу я подумав, що маю справу з шантажистом, але, порівнявши його із зображенням на фотографії, поміщеній на 226-й сторінці «Аристократії світу духів», я переконався, що переді мною таки Косґроув П. Гарден. Схуд, змужнів, зголив вуса, але це був саме він.
Я зітхнув — глибоко й трагічно.
— Це ж треба — саме тоді, коли «Аристократія» має кращий збут, ніж художня книжка.
— Ніж художня?! — сердито передражнив він мене. — Та вона така і є!
— У певному сенсі… — згодився я.
[13] …і Безілів Кінґів… Вільям Бенджамін Безіл Кінґ (1859–1928) — англіканський пастор із канадської провінції Острів Принца Едуарда. На початку 1900-х почав писати успішні романи зі спіритичним ухилом. «Скасування смерті» (1919) має в основі спілкування автора з померлими, зокрема після Перемир’я 11 листопада 1918 року. У 1923-му газета «Гарвард крімсон» охарактеризувала Кінґа як «одну з найвидатніших постатей в американській літературі». Фіцджеральд очевидно висміяв цього письменника, створивши образ доктора Гардена.
[14] …зайшли до аптеки випити коктейлю… Вісімнадцята поправка до Конституції США заборонила з січня 1920 року «виробництво, продаж і перевезення алкогольних напоїв, ввіз їх до Сполучених Штатів і вивіз їх зі Сполучених Штатів». Однак у Законі Волстеда, який забезпечував виконання і впровадження в життя Вісімнадцятої поправки, були численні лазівки. Дозволялося виробляти в домашніх умовах і в обмежених кількостях сидр і вино. Лікарі могли легально прописувати міцні спиртні напої, переважно віскі та бренді, які вироблялися в аптеках. Звідти й походить вираз «аптечний коктейль». У шостому розділі «Великого Ґетсбі» Дейзі Б’юкенан каже своєму чоловікові, що Ґетсбі «тримає аптеки, він сам розбудував цілу мережу аптек»[264], і тим самим стверджує, що той, крім усього іншого, ще й бутлеґер.