Я віддав би життя за тебе (збірка): читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Косґроуве, мої почуття до тебе ні на крихту не змінилися.

— Годі тобі, Таліє, — трохи сердито відповів Косґроув. — Хоч на дрібку, а таки мали б змінитися! Як тобі двісті двадцять третя сторінка? Чи змогла б ти кохати чоловіка, що ходить у самій розвіяній білизні? Ще й якогось розмитого, туманного?

— Косґроуве, мене це засмутило. Тобто засмутило б, якби я повірила в таке. Але ж я не повірила.

— Так-таки нічого не змінилося?

У голосі його було чутно розчарування.

— Нічогісінько, Косґроуве.

— Хай так, — з досадою мовив молодий Гарден. — В усякому разі я політичний труп. Тобто якби я взяв та й пішов у політику, то ніколи не став би президентом. Я ж навіть не демократичний дух, а тільки спіритичний сноб.

Сховавши обличчя в долонях, доктор Гарден прибрав позу глибокого смутку.

Я відчайдушно втрутився, та так гучно, що Косґроув хоч-не-хоч змовк і прислухався.

— Гарантую вам десять тисяч щороку[23], якщо виїдете звідси на десять років!

Талія заплескала в долоні, а її коханий, скоса дивлячись на неї, вперше хоч трохи зацікавився моїми словами.

— А що далі, по десяти роках?

— Ну, — обнадійливо сказав я, — доктор Гарден може… може…

— Та вже договоріть, — понуро озвався доктор. — Може й померти? Я на те сподіваюся.

— …тоді ви зможете повернутися вже під своїми справжніми іменами, — безжалісно повів я далі. — Крім того, ми зобов’яжемося не публікувати другого видання цієї книжки.

— Гм… А якщо він не помре за цих десять років? — недовірливо спитав Косґроув.

— Та помру я, — поспішно запевнив дядько. — Про це можеш не хвилюватися.

— А звідки вам знати?

— А звідки про це знає кожен? Така вже природа людини.

Небіж кисло подивився на нього.

— У нашій розмові жарти недоречні. Якщо ви укладете виразно сформульований договір про зобов’язання померти — без усіляких застережень, висловлених не прямо, а у формі натяку…

Доктор невесело кивнув.

— Можу й укласти. З тими грошима, що в мене залишилися, я за цей час таки помру з голоду.

— Це мене влаштовує. І, заради Бога, коли помиратимете, влаштуйте так, щоб вас поховали. Аби ви не лежали отут мертвим і не чекали, поки я повернуся й зроблю вашу роботу.

Видно було, що докторові стало гірко. Раптом Талія, яка досі сиділа мовчки, витягла шию.

— Чуєте? — зацікавившись, спитала вона.

Я теж почув щось схоже на приглушене бурмотіння, яке набирало гучності й змішувалося з тупотом безлічі ніг.

— Чую, — відповів я. — Дивно…

Наша розмова зненацька обірвалася. Надворі бурмотіння погучнішало до монотонного гомону, двері розчахнулися, і до кімнати забігла служниця з безтямними очима.

— Докторе Гарден! Докторе Гарден! — пронизливо скрикнула вона. — Там натовп, чи не мільйон душ, і всі вони йдуть дорогою до вашого будинку! Ось-ось доберуться до веранди!

[23] …десять тисяч щороку… 1920 року середньорічна заробітна плата у США трохи перевищувала тисячу доларів.