Магдалинки: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Дай поносити! — почала випрохувати Славка, показуючи на біжутерію.

— Забирай! Тільки відчепися від моєї душі!

Задоволена Славка почала чіпляти на себе різні цяцьки.

— Уі (тобто «так»), Париж є Париж. Жа-дор Парі (обожнюю Париж). От наче нічого особливого, а так вишукано! Я знову хочу до Парижа… Знову хочу… І як би туди дістатися до своєї двоюрідної бабці? Може, вона б мені частку свого шато (палацу) відписала?… Я думаю, я б їй сподобалася. Тільки б знайти гроші на квиток. Слухай, позич, га?

— Відчепися! — стомлено застогнала Віка.

Славка сіла в крісло і почала роздивлятися журнали паризької моди.

У двері хтось задзвонив. Славка пішла відчиняти. На порозі стояли перелякані Сашка і Ксеня.

— А ось і винуватиця свята! — на весь під’їзд радісно заверещала Славка.

— Тихо! — замахали на неї руками Сашка із Ксенею і швидко вскочили до квартири.

Нарада була довгою і серйозною.

— Ну, признайся, ти точно до цього не маєш ніякого стосунку? — вже вкотре питала Славка Сашку.

— Я ж тобі сказала: ні! Хоча хто мені повірить, адже мій батіг там!

— Який батіг? — раптом втрутилася в розмову досі сонна Віка. — Той, що в тебе на стіні над ліжком висів?

— Так, він!

— Та я ж його у тебе взяла! Хіба тобі ґенерал не казав?

— Нічого він мені не казав!

— Я ж позувала Савицькому для якоїсь картини на садомазохістську тему. Мені потрібен був батіг. Ось я й приїхала до тебе, а ти була на чергуванні. Твій Соприка дав мені його з дорогою душею.

— Що ж ти мовчала! Де він? — вигукнули магдалинки.

— Хто? Батіг? Там, у шафі валяється, — флегматично відмовила Віка.

Магдалинки, за винятком Віки, стрімголов кинулися до шафи. За якийсь час вони повернулися до сплячої красуні:

— Там його нема.

Віка навіть оком не змигнула.

— Значить, у мене його поцупили. До речі, я підозрювала, що у мене вдома хтось побував, але не мала уявлення — навіщо. Речі лишилися цілими.

— А як же ти здогадалася, що у тебе хтось був?

— За запахом. Він мене переслідував кілька днів. Запах несвіжих чоловічих шкарпеток!

— Люблю цей запах, — замріяно промовила Славка. — Приходить додому мужик після роботи: брудний, спітнілий, неголений… Кидає на стіл пачку грошей, а, поки я готую йому їсти, він засинає прямо на кухонному стільці… Я починаю його роздягати й роззувати, а квартирою розходиться цей справжній чоловічий дух… Він прокидається і починає тебе кохати просто на підлозі в кухні… Як звір… Серед кривавих відбивних чи слизької свіжої риби…

— Славко, ти хвора! — утомлено промовила Віка.

— Від хворої чую, — блискавично парирувала удар та і знову пристала до Сашки з тим самим запитанням: — Ти впевнена, що тієї ночі не була в кабінеті у Драгомарецького?

— Упевнена, впевнена! — мало не закричала Сашка. — Я була на чергуванні в госпіталі, ясно?

— І не виходила з госпіталя цілу ніч?