Тим часом Сантер отямився, розплющив очі і поворухнувся. Він побачив мене з револьвером у руці і трьох своїх спільників, які покірно сиділи біля могили Ншо-Чі, і очі його округлилися.
— Що таке? Я… мене зв’язали?
— Так, я вас зв’язав, — кивнув я. — Обставини змінилися. Сподіваюся, ви не маєте нічого проти?
— Собака! — люто заскреготів він зубами.
— Заспокойтеся і не погіршуйте свого становища. Воно й так не дуже добре.
— Йди під три чорти!
— Я востаннє вас попереджаю. Досі розум підказував мені, що слід миритися з тим, як ви звертаєтеся до мене на «ти». Але тепер раджу вам стати ввічливішим.
Сантер пропустив моє зауваження повз вуха й уважно подивився на трьох вестменів.
— Ви йому вже все виклали?
— Ні! — поспішно запевнив Ґейтс.
— Раджу тримати язик за зубами! — грізно вимовив Сантер.
— Що ж вони могли мені викласти? — запитав я.
— Нічого!
— Говоріть, бо інакше мені доведеться силою відкрити вам рот!
— Золото, — неохоче процідив крізь зуби Сантер.
— Що це означає?
— Де лежить золото. Я поділився з ними своїми припущеннями й боявся, що вони все сказали вам.
— Це правда? — звернувся я до Ґейтса.
— Так, — підтвердив той.
— Сантер справді ні про що інше не говорив вам?
— Ні.
— Не раджу дурити мене! Брехнею ви насамперед нашкодите собі!
Ґейтс мить повагався і сказав, як мені здалося, щиро:
— Повірте, сер, я не брешу. Він справді говорив з нами тільки про золото.
— Я дуже добре знаю Сантера, щоб вірити йому. У ваших інтересах сказати мені правду. Чи не говорив він вам про кайова, коли ви зустрілися з ним у долині?
— Казав.
— Він був там один?
— Так.
— Він був на Солт-Форк?
— Ні. Дорогою туди він зустрівся з загоном червоношкірих.