— Тоді спробуйте забрати цей папірець у мене.
— Так, я заберу його собі, навіть не сумнівайся. Слухай мене уважно. І не рухайся, інакше я натисну на курок. Якби на твоєму місці був хтось інший, я, може, і не виконав би погрози, але ти найнебезпечніший з усіх негідників, яких мені доводилося бачити, тому можеш бути певен, що рука в мене не здригнеться.
— Я добре знаю це!
— Чудово! Гей! Ідіть сюди і зв’яжіть його! — ці слова він промовив десь убік.
Ґейтс, Клай і Саммер вийшли з-за дерев, звідки спостерігали за нами, і несміливо та повільно наблизилися до мене. Ґейтс витягнув з кишені вузький довгий ремінь і спробував вибачитися переді мною:
— Вибачте, сер, але нам не лишається нічого іншого, ніж зв’язати вас. Чому ви відразу не сказали нам, що ви — Вбивча Рука? Вам заманулося бавитися з нами в кота й мишку, і ви програли. Не думайте чинити опору, бо містер Сантер уб’є вас!
— До чого всі ці розмови? — обірвав його Сантер і наказав мені: — Кинь папір на землю і простягни йому руки!
Негідник не сумнівався, що я вже цілковито перебуваю у його владі. Однак він зробив помилку, і мені, щоб вийти переможцем із сутички, залишалося тільки швидко й уміло скористатися ситуацією.
— Швидше! — квапив він мене, не підозрюючи про те, що мало статися за мить. — Давай, а то в мене вже палець тремтить на курку від бажання пустити в тебе кулю! Руки!
Я покірно випустив папір і витягнув руки вперед, з таким розрахунком, щоб простак Ґейтс, зв’язуючи їх, опинився між мною і Сантером.
— Відійди! Геть! — крикнув Сантер. — Я ж не зможу вистрелити…
Він не встиг закінчити, бо я вхопив Ґейтса за пояс і з силою жбурнув його в Сантера. Сантер спробував ухилитися, але не зміг. Двісті фунтів живої ваги, обвішані важкими чобітьми, шпорами, патронташами й револьверами, впали на нього, і він покотився по землі, випустивши з рук рушницю. Тієї ж миті, не даючи йому отямитися, я кинувся на нього і вдарив кулаком по голові. Тоді я так само швидко підвівся, вхопив револьвер Сантера і наказав трійці:
— Тепер ви вже знаєте, що я Вбивча Рука? Не хапайтеся за зброю, джентльмени. Ви не встигнете підняти її, як опинитеся на тому світі, тому краще киньте рушниці на землю.
У «справжніх» вестменів не знайшлося заперечень, і вони кинули свої рушниці в траву.
— А тепер сідайте он там, біля могили дочки вождя. Поводьтеся чемно, і з вами нічого не станеться. Але всяка спроба втечі коштуватиме вам життя! Швидше!
Вони чемно виконали те, що я їм наказав.
— Це було жахливо, просто жахливо! — бурмотів Ґейтс, обмацуючи свої руки й ноги. — Я летів, немов м’яч. Здається, ви переламали мені всі кістки.
— Самі винні, наступного разу думайте добре, перш ніж зв’язуватися з такими негідниками, як Сантер. Звідки ви взяли ремінь?
— Мені його дав містер Сантер.
— А більше у вас немає?
— Є.
— Давайте сюди.
Ґейтс витягнув ремені з кишені і простягнув мені. Я швидко зв’язав Сантерові ноги, а потім вивернув йому руки і зв’язав їх за спиною.
— Цей тепер вже не нашкодить, — вимовив я, з посмішкою дивлячись на Ґейтса і його товаришів. — Може, мені і вас краще зв’язати?
— Не треба, сер! Ми ні в що не втручаємося, — запевнив Ґейтс. — З мене досить. Цілковито досить. Я готовий сидіти тут і не рухатися з місця стільки часу, скільки вам знадобиться.
— Ви поводитеся дуже розумно. Напевно, ви вже переконалися, що я не люблю жартувати?
— Які вже тут жарти! Як я міг так помилятися й повірити, що ви — трапер?
— Це тому, що ви ніколи не бачили справжнього трапера. До речі, як там ваше полювання? Щось підстрелили?
— Ні, нам знову не пощастило.
— Тоді прошу вас подивитися на цих двох пташок, яких роздобув я. Якщо ви пообіцяєте мені не робити дурниць, ми засмажимо їх і я дозволю вам теж поїсти. Сподіваюся, незабаром ви переконаєтеся, що Сантер тільки здається чесною людиною і джентльменом. Сам я вважаю, що більшого негідника важко знайти у Сполучених Штатах.