— Тоді віддай мені свою зброю! — у глибині душі я радів із того, як він до мене звертається. Його тон і слова свідчили про повагу до мене, і я вручив йому ніж і револьвери. Сантер потихеньку спробував підняти із землі мої рушниці і забрати їх собі, та й це не сховалося від очей Піди.
— Чому ти береш рушниці Вбивчої Руки? Він здався мені, і його зброя стала моєю!
— Ні, моєю!
— Моєю!
— А кому ти повинен дякувати за те, що він потрапив у твої руки? Тільки мені! Коли ви прийшли, він уже був моїм полоненим, тож і Вбивча Рука, і його рушниці належать мені!
Піда загрозливо підняв руку і наказав:
— Поклади їх на місце! Негайно!
— Ні!
— Відберіть у нього рушниці!
— Ви збираєтеся кинутися на мене? — запитав Сантер і зайняв оборонну позицію.
— Заберіть! — повторив Піда.
Безліч рук простягнулося до Сантера, і він, вивергаючи прокляття, кинув мою зброю на землю.
— Я віддаю її тобі, але вона обов’язково повернеться до мене! Вождь Танґуа розсудить нас! Я все скажу йому!
— Кажи! — зневажливо промовив Піда.
Йому віднесли обидві мої рушниці. А я простягнув руки молодому вождю, щоб він власноручно зв’язав їх, та в цей час до мене підскочив Сантер і спробував витягти у мене з кишені заповіт Віннету.
— Бери його самого, беріть його зброю, але все, що лежить у його кишенях, буде моїм! Особливо це! — і він простягнув руку до моєї кишені.
— Забирайся геть! — крикнув я.
Він відсахнувся, переляканий моїм криком, але швидко оволодів собою і розлючено посміхнувся.
— Тисяча чортів, от негідник! Тобі кінець, ти бранець і вже майже мертвий, а ти ще відгавкуєшся! Я хочу знати, що ти викопав і що там читав. Як не пручайся, золото стане моїм.
— Тільки спробуй забрати це в мене!
— Спробую, не сумнівайся! Хоч і розумію, що ти не зрадієш, коли таке трапиться.
Він знову наблизився до мене і спробував влізти в мою кишеню. Мої руки ще не були повністю пов’язані, тільки на одній висіла ремінна петля, тому я швидким рухом вхопив його правою рукою за горло, а лівою вдарив у скроню. Негідник звалився на землю, як підкошений.
— Уфф! Уфф! — пролунало навколо.
— Тепер в’яжи мене, — промовив я спокійно, простягаючи свої руки вождю.
— Вбивча Рука заслужив своє ім’я, — з повагою подивився на мене молодий вождь. — Що Сантер хотів дістати з твоєї кишені?
— Папір із письменами, — відповів я, не вдаючись у подробиці, щоб приховати справжнє значення того, що лежало в мене в кишені.
— Він щось казав про золото.
— Звідки він може знати, про що говорять письмена? Скажи мені краще, чий я бранець: твій чи його?
— Мій.
— Тоді чому ти дозволяєш йому грабувати мене?