Нарешті я зважився і в нетерпінні розклав на колінах аркуші. Скільки ж часу йому знадобилося на те, щоб записати своє останнє послання до мене? Сльози застилали мені очі. Я витер їх і почав читати:
«Мій улюблений і добрий брате!
Ти живий, а Віннету, який так тебе любив, уже мертвий, але його душа завжди з тобою. Зараз ти тримаєш її в руці, бо вся вона в цьому заповіті. Нехай вона назавжди збережеться в твоєму серці.
Дізнайся ж про останнє бажання твого червоношкірого брата й ніколи не забувай його. Віннету залишив ще один заповіт, він зберігається в його червоношкірих братів у пуебло на Ріо-Пекос. Те, що ти тримаєш у руці, призначене тільки для тебе.
Твої очі побачать золото, дуже багато золота, і ти вчиниш із ним так, як велить тобі мій дух. Воно лежало в Наґґет-Ціль, але вбивця Сантер кружляв навколо нього, тому Віннету відвіз самородки в Декліл-То, де ми колись бували з тобою. Ти проїдеш через гори і доберешся до Тсе-Шош, де зі скель падає вода. Там зійдеш з коня і видряпаєшся…»
Поки я згадував, що Декліл-То мовою апачів означає Темна Вода, а Тсе-Шош — Ведмежа Скеля, за моєю спиною пролунав голос, який змусив мене здригнутися:
— Доброго дня, містере Вбивча Рука. Ви вирішили повправлятися у читанні?
Я обернувся і зрозумів, що зробив найбільшу в житті помилку — моя зброя лежала коло вбитих птахів за десять кроків від мене, а я сидів, притулившись до могили Інчу-Чуни, спиною до дороги, що веде з долини до курганів. Через нетерплячку дізнатися останню волю Віннету, я втратив пильність. Спогади про близьку мені людину, її останні слова, звернені до мене, настільки захопили мене, що я й не помітив, як хтось безшумно підкрався до мене.
Я миттю озирнувся і побачив… Сантера!
Наступної миті обидві мої руки машинально метнулися до револьверів. На жаль! Пояс разом із ножем та зброєю я зняв, щоб він не заважав мені рити яму біля могили вождя. Я проявив страшенну необачність, і тепер револьвер і ніж лежали далеко від мене.
Сантер стояв між мною і моєю зброєю і цілився в мене зі свого карабіна! Помітивши мій рух, він презирливо розреготався.
— Один рух — і я стріляю! Ти мене знаєш, я жартів не люблю!
Лютий блиск його очей свідчив про те, що він справді готовий вистрілити в мене. Він застав мене зненацька, але я швидко отямився і стояв нерухомо, оглядаючи його холодним поглядом з ніг до голови.
— Нарешті ти в моїй владі, — провадив своє Сантер. — Глянь сюди, бачиш мій палець на курку? Варто мені легенько натиснути, і я застрелю тебе. З якою насолодою я це зроблю! Тож не рухайся, бо потрапиш просто в пекло! Ти не чекав мене сьогодні, чи не так?
— Ні, — відповів я спокійно.
— Ти правильно розрахував, що я буду тут тільки завтра до вечора, але обставини змінилися.
Якщо він знав, коли я сподівався на зустріч з ним, значить, він уже встиг перемовитися з Ґейтсом і його друзями. Я скосив очі, намагаючись побачити супутників. Сантер не міг убити мене в їхній присутності, бо ж він мусив грати роль благородної людини і джентльмена, поки золото не було знайдено.
— Я збирався поїхати на Солт-Форк, — розповідав Сантер із палахкими з ненависті очима, — щоб повідомити Танґуа, що собака-апач нарешті загинув. Але дорогою мені зустрівся загін кайова, тому я й приїхав сюди раніше, ніж ти сподівався. Біля підніжжя гори я побачив Ґейтса, який там саме полював. Він мені і сказав, що привів сюди якогось містера Джонса. Містера Джонса! Ха-ха-ха! Придуркуватого трапера з двома рушницями! Я відразу запідозрив щось не те й піднявся нагору, щоб подивитися на містера Джонса, коли він буде повертатися з полювання. Але ти вже був тут і рив яму біля могили. Що це за папір?
— Рахунок від кравця.
— Собако, не думай жартувати зі мною! Що це таке?
— Рахунок від кравця. Підійдіть і переконайтеся самі.
— Спочатку я зв’яжу тебе. Що ти робиш в Маґворт-Гіллз?
— Шукаю золото.
— Так я й думав.
— Але знаходжу тільки рахунки від кравця.
— Ну на них я ще подивлюся уважніше. Але від кого б не були ці рахунки, ти заплатиш за них повну ціну. Чорт носить тебе там, де тебе найменше чекають, але цього разу ти опинився там, де треба. Тепер ти від мене не втечеш. Нарешті я розправлюся з тобою!
— Або я з тобою, бо один з нас мусить померти, це правда!
— Тільки собака гарчить і щирить зуби за мить до смерті. Але тобі це не допоможе. Я повторюю: ти вже мертвий. А що ти тут шукав? Намагався знайти золоті кістки? Ми їх візьмемо собі!
— Тільки не зламайте об них зуби.
— Ти сказав правду, що тут немає золота, але папірець у твоїй руці допоможе нам його знайти.