— Не розумієте?
— Ні. Тут треба дивитися на речі з практичного боку. Червоношкірих чекає загибель, і це — доконаний факт.
— Тут я з вами не буду сперечатися.
— Ну а коли це так, то яка різниця, коли саме помруть двоє з них: трохи раніше чи трохи пізніше? Такий мій погляд. І з цього погляду той, хто заподіяв їм смерть, — не вбивця, а просто виконує волю вищої сили.
— Дивна ця ваша практична мораль. Вам не здається?
— Можливо, але вам також не зашкодить перейняти такі погляди.
— Гаразд, я погоджуся з вами. Але містер Сантер однаково видається негідником. Ви так не думаєте?
— Звичайно, що ні.
— І дарма. Отже, ви вважаєте, що вбивство вождя апачів і його доньки — це не злочин. Гаразд. Я вдам, що погоджуюся з вами. Але тепер практичне питання: навіщо він це зробив?
— Щоб довідатися, де вони заховали золото.
— Зовсім ні.
— А чому ж тоді?
— Щоб довідатися, де вони ховають золото, вбивати їх зовсім не було потреби. Достатньо було причаїтися, зачекати, поки апачі підуть, а потім повернутися їхніми слідами, які й привели б його до золота. Він сам сказав вам, що повернулися вони дуже швидко, а значить, не встигли замести сліди. До того ж вони не мали причин для особливої обережності, адже думали, що за ними ніхто не стежить. Тож їхні сліди неминуче привели б його до золота. Я вже казав це.
— Вам однаково не вдасться переконати мене. Навіщо ви все це говорите?
— Зараз побачите. Містер Сантер убив червоношкірих не для того, щоб дістатися до їхнього золота, а щоб пограбувати їх і забрати ті самородки, які вони мали з собою!
Куана Паркер, вождь команчів. Вашингтон, прибл. 1890 рік. Фото з колекції студії Чарльза Белла.
— Як на мене, це одне й те ж.
— Для нього і для вбитих ним апачів — одне й те ж, але для нас — ні.
— Чому?
— Як думаєте, чи багато золота заховано в горах?
— Дитині ясно, що дуже багато. Не знаю чому, але мені здається, що там його сила-силенна.
— Ви не знаєте чому, а я знаю.
— Ви? — здивовано подивився він на мене.
— Я. Подумайте самі. Навіть людина, яка ніколи не бувала в Маґворт-Гіллз, здогадається, що там не може бути природного золотого родовища. Звідки воно там візьметься? А коли воно там і є, то все дуже просто: апачі сховали в горах свої скарби, влаштували там щось на зразок золотого запасу племені. Мабуть, мали на те свої причини. А якщо вже вони взялися до такої непростої справи, то напевно не для того, щоб віднести туди кілька злитків.
— Це правда.
— Отже, там дуже багато золота. А те, що взяли звідти Віннету і його батько, — було лише незначною частиною незліченних скарбів.
— Згоден.
— Містер Сантер міг знайти величезне багатство, але він зазіхнув на жалюгідні два-три десятки злитків.
— Це з одного боку правда, але з другого — краще синиця в руці, ніж журавель у небі.