Коли час лише починався: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Давай йому покажемо!

Покинувши кілька годин тому точку входу, він досі рухався неспішно, на першій

передачі, щоб не проминути жодних ознак, що могли б вказати на орієнтири загадкової

знахідки. З незрозумілим анахронізмом, який неможна пояснити завжди так -

палеонтологічне товариство, де він працював, зазвичай набагато точніше визначало їх

перебування в часі, ніж в просторі. Але тепер він ввімкнув другу передачу і націлив всі три

рогогармати, що стирчали з лобової частини ящуротанка, точно в нервовий центр нижньої

частини хребта нахабного стегозавра.

"Бах! Бах! Бах!" - пролунали вибухи паралізуючих зарядів і вся задня половина

стегозавра осіла на землю. Передня ж його половина, отримавши від крихітного, величиною

з горошинку, мозку повідомлення про те, що трапилося щось недобре, зігнулася назад і

маленьке око, що сиділо в голові розміром з пивний кухоль, нарешті помітило трицератанк,

який швидко наближався. Тут же короткі передні лапи чудовиська посилено запрацювали,

намагаючись понести десятитонне горбате тіло подалі від театру бойових дій. Карпентер

посміхнувся. - Легше, легше, товстобокий, - сказав він.- Присягаюся тиранозавром, ти не

встигнеш схаменутися, як знову шкандибатимеш на всіх чотирьох.

Зупинивши Сема в десятку метрів від дерева, він подивився на переляканих дітей крізь

напівпрозорий лобовий ковпак кабіни ящурохода. Їх обличча стали, мабуть, ще біліші, ніж

раніше. Нічого дивовижного - його ящурохід був більше схожий на трицератопса, ніж

більшість справжніх динозаврів. Карпентер відкинув ковпак і відсахнувся - в обличчя йому

вдарила волога літня спека, незвична після кондиціонованої прохолоди кабіни. Він встав і

висунувся назовні. Гей, ви, злазьте, - крикнув він.- Ніхто вас не з'їсть! На нього витріщилися

дві парі найрозплющеніших, найблакитніших очей, які він тільки бачив в житті . Але в них

не було помітно щонайменшого розуміння. - Злазьте, кажу! - повторив він.- Боятися нічого.

Хлопчик обернувся до дівчинки і вони швидко-швидко заговорили між собою на якійсь

співучій мові - вона трохи нагадувала китайську, але не більше, ніж туманна мрячка нагадує

дощ. А з сучасною американською у цієї мови було не більше спільного, ніж у самих дітей з

оточуючим мезозойським довкіллям. Ясно було, що вони ані слова не зрозуміли з того, що

сказав Карпентер. Але так само ясно було, що вони нібито заспокоїлися, побачивши його

відкрите, чесне обличчя або, мабуть, почувши його добродушний голос. Перемовившись між