Про життя: читать начало книги онлайн

— Це ще що? — рявкнув дід, — Срамота! Я скільки разів казав тобі так не одягатись. Застудишся ще.

Дівчина з викликом подивилась на діда, але суперечить не посміла і на ній тут же замість спіднички, з'явилась джинси. Правда, вони так облягали фігуру, що легко вгадувались всі анатомічні особливості.

Дід тільки махнув рукою.

— Ну, що скажеш? — звернувся він до Сніжани, — що найбільше потрібно нашій підопічній.

— Любов, — мрійливо протягнула дівчина, — бажано, як в серіалах, щоб до гроба, або так, щоб розстанути захотілось.

— Ну, розстанути — це вже зайве, — відповів дід, — добре, вільна.

Дівчина тут же зникла.

Компанія довго сиділа мовчки, обдумуючи кожен своє. До якогось певного рішення вони так і не дійшли.

Раптом у діда задзвенів мобільний.

— Йолки-дрова, — спохватився він, — засиділись. Пора щезати.

Світло в кімнаті раптом погасло знову, а коли з'явилось, Інна прокинулась. Вона солодко потягнулась. Ну і сон їй приснився. Давно вона таких казок не бачила, ще з дитинства. Інна дзвінко розсміялась. Випила шампанського, привітавши свого дзеркального двійника і пішла спати.

Вранці їй подзвонила сестра.

— Інко, — закричала вона в трубку, — іди відчиняй двері, ми до тебе Діда Мороза відправили.

І справді, через хвильку пролунав дзвінок.

Інна відкрила. На порозі стояв вбраний у довгу синю шубу Дід Мороз міцної атлетичної статури. Очі в нього були сині-сині, і яскраві, аж сліпили.

— Ранок добрий, — чогось засоромившись сказав він, — у вас…чайку не знайдеться. Замерз щось…

Говорили-балакали

— Здрастє, бабулєчки-красотулєчки і тітоньки-квітоньки! — Сергій підморгнув групі жінок, які зібралися біля продовольчого магазину. Саме повинні були підвезти свіжий хліб, тож любительок свіжоспеченого хлібця і здоби зібралось чимало.

— Ти глянь, Наталко, ще й восьмої ранку нема, а він уже напідпитку. Звідки, цікаво, чеше? Кожнісінького дня вештається, як чіп п'янючий, — шепнула сусідці одна з жінок, інтелігентного вигляду дама у фетровому капелюсі.

— Хіба напідпитку? Ніби нормально все, — сказала Наталка, зиркнувши на Сергія жвавим карим оком.

— Та де там нормально, — підсунулась ближче до Наталки дама в капелюсі, — казала мені сусідка, а тій кума — вона поряд з оцим чудом живе, — дама очима повела на Сергія, який саме стояв біля своєї автівки і прикурював, — що кожен вечір віг готовий приходить, і скандал вдома. І на роботу п'яний преться, куди тільки його начальство дивиться.

— Ясно, — махнула рукою Наталка, — одна сорока іншій на хвості принесла.

Сергій, відчувши, що розмова, скоріше всього, точиться навколо його персони, церемонно вклонився жінка, при цьому мало не впавши і помахав їм рукою.

Дама в капелюсі демонстративно відвернулась, хоча не мала до Сергія ніякого стосунку — він не був їй ні зятем, ні сином, ні іншим родичем, чи навіть сусідом. Кругловида Наталка з цікавістю поглядувала на симпатичного молодика.

Сергій і справді ледве тримався на ногах, але не тому, що пив, а тому, що ніч не спав. А от «чесав» і правда не з дому, від дружини і дітей, а катався ніч на машині: де доведеться, не розбираючи дороги. Бо з дому його в черговий раз виставили. Сімейне життя рушилось, наче картковий будиночок. Частково в цьому він був винен сам. Біс попутав — скочив у гречку. По правді сказати, Сергій жалкував не про цей епізод із свого життя, а проте, що все стало відомо вдома. Теж добрі люди постарались, точніше, один добрий «друг», якому Сергій по дурості все розбовкав, а той за щось на нього образився і виклав усе дружині. У своє виправдання Сергій міг сказати те, що кидати сім'ю і в думках не мав. Погуляти — то одне, а от дружина, дім, діти — зовсім інше, і важили вони для Сергія дуже багато. Особливо діти, він ними просто дихав. Але сталось те, що сталось (дякую вам, добрі люди!) і з тих пір сімейне життя пішло на перекосяк. Дружина його зради забути не змогла. Сергій її розумів: невідомо як би він сам повівся, якби дізнався, що Світлана йому зраджує. Прибив би, мабуть, не дивлячись на те, що кохання вже давно минуло. Він не розумів лише одного: навіщо вплутувати у їхні розбірки дітей? Хіба вони винні, що між батьками пролягла прірва?

Сергій заради дітей був змиритися з чим завгодно: вислуховувати нотації тещі, жити з перманентно «пиляючою» його дружиною, пересаджувати в клумбі квіти, які вигребли кури… Але Світлана, нападаючи на нього, кожного разу кричала дітям:

— Дивіться, ваш любий таточко тітоньку нову собі знайшов, на неї гроші витрачав, а ви ходіть голі-босі!

Хоча це було неправдою — дітей Сергій завжди забезпечував сповна.

Скільки він не просив вибачення за ту «свою» гречку, так його й не отримав.

Тож вчора ввечері його вкотре виставили з дому. От він і помандрував світами. А куди подітися?