Зайчик Перекидайко і Дракс: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Де це Перекидайко? — одно питав він.

— Перекидайку, а бери лиш віника та замети в норі! — наказувала господиня.

— Перекидайчику, йди гратись! — гукав Дрікс.

— Сніжко, а погрій-но мене! — суворо буркотів дядечко Дагоберт.

— Хіба сніжка може гріти? — ображено питала Даша чоловіка.

— Бувають і теплі сніжки, — владно казав Дагоберт.

— Отакої! Виходить, я не ситіша й не тепліша за оцього біленького черв’ячка? — сердилась Даша і так перевалювалася з ноги на ногу, що з стін сипалася земля, а вся оселя починала гойдатися.

— Гаразд, гаразд, — заспокоїв її Дагоберт, перелякавшись за своє зимове житло. — Ти грітимеш мені плечі, а сніжка спину.

На тому й погодилися.

Коли всі виходи зимової оселі борсуків були закриті і настала довга ніч, Даша примостилась біля чоловікових плечей, а Перекидайко ліг під Дагобертовою спиною. Невдовзі у норі почулося дружне хропіння. А надворі сипав дедалі густіший сніг, і сама земля все щільніше закутувалась у свою велику білу ковдру.

Тільки зайчик Перекидайко не міг спати. Він згадував золоте сонце, зелені луки, жовті квіточки левиних ротиків, червоний мак, сині дзвіночки й білі анемони з ніжно-рожевими серединками, що вилазять весною на сонечко просто з-під снігу. Він згадував, як танцював при місяці перед велетенським дворовим псом Люксом і як любо перекидався в гурті з братами й сестричками. Невже все те минулося і тепер він має отако лежати тут у темряві, неспроможний поворухнутися?

Із очей у Перекидайка покотилася сльоза, за нею друга, третя, і ось уже сльози полились рясним дощем.

Дракс, наймолодший Дагобертів синок, раптом випростав праву задню лапку, тоді провів правою передньою собі по носі, а лівою по очах. Що воно?

Праву задню лапку пекло вогнем, ліву також. Він хотів був щось сердито буркнути, але тільки вдоволено замурчав. Теплий струмочок стікав йому на ноги і світився в темній норі чарівничим світлом, наче сапфірно-голуба стрічечка.

«Що воно?» — подумав Дракс. Він тихесенько підвівся й поліз до того струмочка…

— Хто тут? — прошепотів Перекидайко.

— Це я, Дракс.

— Тобі також не спиться?

— Ти мене розбудив.

— Я?

Дракс хотів був показати Перекидайкові той чарівний блакитний струмочок, та він десь зник. Але Дракс уже збагнув, що то були зайчикові сльози і то з них набіг такий струмочок.

— А чого тобі не спиться, Перекидайку? — спитав Дракс.

— Того… — зайчик завагався.

— Ну скажи!

— Бо мені дуже хочеться танцювати й перекидатися. Без цього я не можу жити.