Жінка дістає коньяк з-під столу. Звідти, де колись стояли пляшки піддослідної. Наливає склянки.
— Я бачила літачок на карнизі.
— А… так… — широко всміхається. — Коли я перейшла на це місце, шафа була забита ними. І я згадала: ти казала, що коли звільнишся, то запустиш їх усі. Мені було потрібне місце, але я довго чекала, а ти все не йшла. Я запустила їх сама. З верхнього поверху. Було гарно.
— Можу уявити, — сміється й робить ковток.
— І що ж ти робиш зараз?
— Те, що й обіцяла. Малюю. Змінююся. Стаю тією, ким хочу бути.
Світлана Анатоліївна сумно хитає головою.
— Мені самотньо без тебе.
— А мені добре… без тебе, — чесно говорить дівчина. — Наше спілкування було вимушеним. Ми ніколи не відчували прихильності одна до одної. Ми просто були жертвами обставин. Але ти піклувалася про мене. І я тобі вдячна.
— Ріжеш правду. Як завжди. Я сподівалася, що ми продовжимо спілкуватися, — сумовито дивиться жінка. — Нам усе-таки було добре разом.
— Говориш, як моя колишня, — сміється.
— Точно, — хихотить Світлана Анатоліївна. — З тобою дні минали так цікаво. Я весь час дізнавалася про щось нове. Тоді я змінила своє ставлення до багатьох речей. Ти теж про мене піклувалася. Правда, по-своєму.
— Можливо…
Вони замовкають, згадуючи час, проведений разом.
— О! І ще одне! Тут залишилася папка… — Світлана Анатоліївна підіймається й дістає її з шафи. — Я не знаю, що з нею робити…
«Її» папка. Заведена для особливих. Інакших.
— Точно… Якщо приходитимуть люди з цих резюме, посилай їх куди подалі. Це талановиті люди. Вони не мають працювати на звичайній роботі. Спробуй говорити їм щось на кшталт: «Ви маєте дар. Навіщо ж лізете з ним у трясовину побуту? Навіщо хочете згубити талант?».
— Такі, як ти…
— Інші. Може, й кращі. Але кожен з них особливий. Можеш просити, щоб вони показали, на що здатні. Ти вкрай здивуєшся, побачивши, які люди сюди приходять.
Жіночка невпевнено завмирає з папкою в руках. Потім притискає її до грудей і серйозно говорить.
— Це буде моя місія.
— Що?.. — ледве не давиться від сміху Тасіта.
— Я не вирізняюсь якимись талантами. Але я тебе послухала. Зараз я читаю різні книжки. І що більше читаю, то більше розумію тебе й те, що ти говорила. Я роблю висновки.
— Молодчинка, — киває.
— А ще я познайомилася з цікавим чоловіком. Розумним і привабливим. Ми багато говоримо про літературу. Ходимо до театру. Зі мною ще такого не було.
— А яка в нього зарплатня?
— Тобто?
— Раніше ти шукала чоловіка з хорошим стабільним заробітком.
— Я якось ще в нього не поцікавилась… — здивовано завмирає, усвідомивши, що її поведінка з чоловіками змінилась.
— Ти розумнішаєш. Це добре.