— Незабаром ти матимеш колекцію подарунків від знайомих митців.
— Ти про що? — Вона бере його за руку, щоб не шубовснути в калюжу.
— Пам’ятаєш гончара? Він подарував тобі глечик. До речі, зі своїми митцями ти цілком можеш почати вести здоровий спосіб життя.
— Не зрозуміла, — супиться Тасіта.
— Пам’ятаєш, той гончар подарував тобі ще й молоко.
— І що? — погрозливо випинає підборіддя дівчина.
— Та так… нічого…
Того дня Тася знову пила. При чому з таким виглядом, ніби в келишку був напій з трьохсотлітньою витримкою. Насолоджувалася кожною краплиною. Я знала: вона відчувала справжнє щастя й була задоволена.
Вони зупиняються, щоб купити цигарки. Тася відкриває пачку і жбурляє акцизку й поліетилен на землю. Жар обурено підіймає їх.
— Ти чого? — Вона здивовано помічає роздратування на Жаровому обличчі.
— Ти засмічуєш рідне місто.
— Та що станеться через якийсь папірець? — стенає плечима дівчина.
— Так думає кожен.
— Не забивай мені мозок цією дурнею. Я знаю, що ти хочеш мені сказати: «А якщо кожен почне так робити… бла-бла-бла…».
Жар саркастично посміхається.
— Ти можеш пояснити, чому люди не звертають увагу на забруднення природи? Чому будують заводи, вирубують ліси, спускають відходи в річки?
— Ну, тут усе зрозуміло — для вигоди.
— А ти для чого кидаєш сміття на землю?
— Ліньки носити його з собою, доки не трапиться смітник. До того ж я не впевнена, що згадаю про нього потрібної миті. А значить можу проносити непотріб у сумочці декілька місяців.
— Люди руйнують природу через власну байдужість і бездушність. Вони забули, що самі є частиною природи. Знаєш, інколи мені здається, що земля — живий організм, який теж дихає і має душу. Просто ми, люди, не достатньо розвинуті, щоб почути її. А хіба нормально плювати й кидати сміття на живу істоту? Тобі б таке сподобалося?
— Це ж не…
— Твоя лінь теж руйнує природу. Думай про те, що ти робиш.
— Отже, засмічення навколишнього світу — це саморуйнація? Якщо ми частина природи, значить, руйнуючи її, ми руйнуємо себе… Я тебе зрозуміла.
Вони підходять до дому.
— Знаєш, твоя правильність часом бісить.
Він здивовано зводить брови.
— Не п’єш, не куриш, не злишся. Турбуєшся про екологію. Не залежиш від системи. Ще й постійно усміхаєшся. Жах! — Вона хапається за голову.
— Бачиш, як корисно тримати себе під контролем.
— Тобто?
Жар просто посміхається, і Тасіта розуміє, до чого він веде.