І справді, за вікном стоїть Жар і дмухає собі на руки, щоб зігрітися.
Вони виходять з бару.
— Привіт! — Хлопець радісно посміхається дівчатам.
Катя змірює його уважним поглядом, не відповідаючи на привітання.
— Чим ти її вчора годував?
— Мексиканськими такос… — здивовано відповідає Жар.
Дівчина гмикає, чоломкає Тасю у щоку.
— Н-да… Привабливий, розумний, хазяйновитий… Я тобі заздрю.
— Про що це вона? — запитує Жар, коли Катя зникає за рогом будинку.
— Та так… Про жіночу мрію й про те, як її досягнути, — сміється Тасіта й цілує хлопця. — Може, ти не такий уже й безнадійний…
Такою радісною я вже давно її не пам’ятаю. Вона насолоджується кожною миттю свого життя. Її навіть тішить ця заздрість, хоча Тася й розуміє, що це погано. Чужа заздрість — недобре почуття. Але, певна річ, вона їй таки лестить!
1.03
Думки. Думки. Думки.
— З весною тебе! — Світлана Анатоліївна радісно зазирає до кабінету. — Дивись, я собі купила нові туфлі!
Вона вертить ногою, взутою в обнову.
— Ти думаєш, мені це цікаво? — Дівчина, не відриває голови від паперів. — От лайно. Знову наш пузань кричатиме.
— Ну подиви-и-ись! — Жінка улесливо намагається потрапити в поле зору Тасі.
Піддослідна знехотя підводить очі на туфлі. На Світлані Анатоліївні легенькі лаковані човники з високим підбором.
— Як тобі?
— По-дурному. — Вона повертається до документів.
— Що?! Чому?! — Світлана Анатоліївна сідає за стіл і дістає з сумки вино.
— Вони ж наскрізь промокнуть. На вулиці снігу по коліно. Тому й по-дурному.
— Та я ж не ходжу в них на вулиці, — сміється. — Я перевзуваюсь у приміщенні.
— Теж по-дурному.
— Гей! У тебе сьогодні поганий настрій?
— Та ні. Нормальний. Просто не бачу сенсу тягати за собою пакунок зі змінним взуттям. Тим паче з такою роботою, як у тебе. Ти ж увесь час бігаєш. Це незручно.
— Не тобі ж тягати, — надимає губи жінка.
— Твоя правда. Але я впевнена, що не варто вдягати туфлі в офісі тільки для того, щоб похизуватися. От прийде весна — тоді можна.
— Уже весна, — пирхає сміхом колежанка.
— Я маю на увазі справжню весну з сухим асфальтом і розпуклими бруньками на деревах. — Тасіта нарешті відривається й бере пластиковий стаканчик з її рук. — Ти знайома з Анастасією Вікторівною?