Жінка маленькими кроками підійшла до стільця й сіла скраєчку. Простягнула резюме.
— Я не впевнена, що правильно заповнила його… — Її пальці не випускали папірець. Вона, очевидно, соромилася того, що у своєму віці змушена шукати роботу. Тася навіть засумнівалася, чи вона взагалі колись працювала.
— Давайте резюме, і я вам скажу, що неправильно, — сухо сказала піддослідна.
Після отриманого потрясіння вона знову стала холодною і байдужою. Зараз, як ніколи, їй не хотілося чути про чиїсь сторонні проблеми.
Папірець нарешті опинився в неї.
Швидко пробігши очима, Тася зрозуміла, що гарна робота жінці не світить. Більш того. Це було ясно, щойно та зайшла до кімнати.
— Прибиральниця, офіціантка чи двірник? — навіть не зазираючи до папки, винесла вердикт дівчина.
— А… Є щось краще? — Жінка нервово засовалася на стільці.
— Ні.
— Ви розумієте, мені потрібна гарна зарплатня…
Тася відкинулася на спинку стільця. Тільки не зараз. Ще вчора вона могла б слухати її і навіть спробувала б допомогти. Але сьогодні вона інша, украй раціональна. Вона — мозок. Без душі й емпатії. Їй не потрібні чужі проблеми.
Ех… Тасіто… Нещодавно тобі так допомогла інша людина. А сьогодні ти настільки жорстока…
— Усім потрібна гарна зарплатня.
Жінка похнюпилася, не припиняючи посміхатися. По її щоці потекла сльоза.
— Добре. Я подивлюсь. Тільки тримайте себе в руках. Ви вже доросла жінка. Приходьте в понеділок. Я спробую щось знайти.
Жіночка поспішно підхопилася й, безперестанку вибачаючись, вийшла.
— Нюня, — пробурмотіла собі під ніс дівчина.
Її дратування зашкалювало. Так кепсько їй давно вже не було.
Мені навіть остогиділо спостерігати за цими емоційними метаннями! Вона ж сама мало чим відрізняється від жінки, яка щойно вийшла з її кабінету! Геть нічого не робить, щоб щось змінити! Один невдалий спогад, дотик, слово — і вона знову втрачає все, що набула протягом чималого проміжку часу. Ще недавно сідала за полотна, а зараз знову стан регресії! Я вже ледве тримаюся. Я ненавиджу свою піддослідну. Так, кращого матеріалу для дослідження не знайти. Але ж я сподівалася побачити гарний кінець!
А вона? Здається, от-от, зовсім трішки — і фініш! А вона знову повертається на старт…
Тася більше не бешкетує. Тепер вона завжди серйозна…
5.02
— А пішли до біса… — Тася перевертається на інший бік і закриває очі долонями. Уночі їй снилися жахи — вона аж спітніла.
Прибирає руки й відразу очі натрапляють на «шедеври», як їх називає Жар. Вони псують вранішній настрій дівчини. Нічого не хочеться.
Дзвінок у двері.
— Подуріли?! Десята ранку! Вихідний!!! — Тасіта сердито скидає з себе ковдру й рвучко сідає на ліжку.
У дверному вічку сяє весела пика Жара.
— Мозок є? — Дівчина відчиняє двері й чухає зад. — Вихідний же…
— Я прийшов прибирати, готувати їсти й прати твою білизну. — Він рішуче прослизає повз неї у квартиру.
— Що? — Тася витріщається на нього, немов бачить уперше. — Чого ти прийшов?.. Для чого?!