Проте я знала, що Тася зовсім не роздратована. Просто його слова її обігріли. І, щоб приховати це, вона вийшла в студію.
До обіду вона простояла біля мольберта. Жар мив підлогу, посуд. Прав її футболки, час від часу зазирав до кімнати.
— Жаре! — Тася покликала його близько третьої.
— Га? — Він моментально опинився біля неї. На його руках були гумові рукавички, на лобі — піт. Він саме відмивав плиту.
— У мене закінчилися фарби, потрібно, щоб ти купив їх ось у цьому магазині. — Тася простягнула йому папірець з адресою й назвою. — А ще в універсамі купи мені вина. Червоного напівсолодкого.
— Твої губи… — Він торкнувся пальцями своїх. — Вони геть усі…
Хлопець розсміявся. Узяв гроші й поспішив за покупками.
Коли він пішов, Тася глянула в дзеркало. У неї знову були різнокольорові губи. Вони відчайдушно волали про зроблену нею роботу.
Несподівано згадалася Віра.
Велика простора кімната. Пахне фарбою й весняними парфумами.
Відчинені на балкон двері ледь похитуються від протягу.
Тасіта стоїть замотана в простирадло й курить, насолоджуючись пейзажем. Восьмий поверх.
— Не застудишся? — ззаду підходить легка дівчина й обіймає її за талію.
— Літо ж, та й прохолода приємна. — Тася повертає голову до неї й злегка торкається її губ.
— Ну от… — зітхає Віра. — Тепер і в мене будуть фіолетові губи. Дурна й шкідлива звичка.
— Шкідлива звичка — це курити й пиячити. А це — нормально. — Тася крутить у пальцях різнокольоровий фільтр.
— Давай повернемося… — Віра цілує фіолетовими вустами маківку юної Тасі. — Я приготувала нам вечерю. На тебе чекає сюрприз…
— Правда? — Дівчина повертається обличчям і притискає до себе тендітну Віру, на якій тільки легкий халатик і більше нічого. — Давай спочатку повернемося в ліжко…
Нинішня Тасіта різко відвертається від дзеркала й рішуче рушає до полотна.
Несподіваний спогад не засмутив, а спровокував. Мене це немало дивує. Я не пам’ятаю, що сталося тоді, але, мабуть, саме ця подія додає їй рішучості, упевненості у власному виборі.
7.02
— Це вам…
Тася важко підвела голову. Вона працювала до пізньої ночі. А малюючи, не помітила, як напилася. Запопадливий Жар безвідмовно бігав до магазину стільки разів, скільки просила дівчина. Він так стомився за день, що заснув, схиливши голову на кухонний стіл. Вона не стала його будити. Тільки вкрила легкою ковдрою.
А зараз треба вставати і йти на роботу. Неминучість тяжіє над піддослідною, мов дамоклів меч, заганяючи її знову в депресію. Усе-таки робота не для неї. От учора вона справді була щасливою. Нові ідеї, запах фарби й пива, нові ескізи…
З важкою головою вона приходить до офіса, простує до свого кабінету. Сірого, похмурого, без вікон.
Протягом дня вкрай неуважна до клієнтів. Замріяно малює абстракцію на одному з резюме. Жінка, яка його подає, шокована, але просить залишити аркуш з малюнком собі. Їй сподобався шкіц. Вийшло й справді непогано. Тасіті довелося переписати резюме на чистий бланк.
Коли заходить бородатий чоловік, вона саме прикрашає одну з папок своєю фантазією.
Тася малює, поклавши голову на руку, тому автоматично говорить клієнту:
— Покладіть резюме на край столу й приходьте через два дні.
Клієнт чомусь не йде, натомість чується тихий шурхіт — і на папці опиняється глечик. На ньому візерунки, що нагадують слов’янські чи то літери, чи то символи. Тася здивовано підводить погляд на відвідувача.