– Негайно прибути до офіцерського казіно.
– Що скоїлося? – питає Роман у Олекси.
– А пиріг?
– Потім доїмо...
Величезний намет казіно, що звалося просто «бунгало», по святковому прибраний різнокольоровими хінськими лихтариками з паперу. Офіцери вже на підпитку. Назустріч хлопцям вийшов сам полковник і проголосив коротку промову:
– Ви нині герої дня! Уся команда залоги острова виносить щиру подяку за відкриття замаскованого підступного ворога у безпосередній близкості до нас... Я надіслав радіо-рапорта про сьогоднішню подію, також не забув, при цій нагоді, нагадати про ваші бажання залишитися при нашій частині. Гадаю, що вас нагородять вояцькою відзнакою «Пурпурове серце».
Музика заграла марш і піднесла мрії героїв високо, високо.
– Вип'ємо за молодих героїв!
– Віват! Віват!
Офіцери тиснули руки юнакам і поводилися з ними, як з дорослими і рівними, навипередки наливали у келехи коньяку і рому.
– Пийте! Сьогодні ви герої!
– Герої банкету переможців!
Від випитого стає веселіше, радісно крутиться голова і важко сказати, що більше вплинуло на юнаків – чи горілка, чи те що вони віддячили цій військовій частині справжнім лицарським чином за гостинність.
Хтось обсипає юнаків дощем різнобарвного конфетті, снується павутиння серпантину. Гремить музика. Роман повертається до командира і англійською мовою промовляє
– Сенкю, колонель! Вери мач!
– О! Вери мач!..
Лише чотири коротких і не зовсім добре повязаних у речення слова, але юнаків добре розуміють і грім оплесків закінчує виступ.
На серці радість. Роман дає собі слово вчитися мови. Ото хотілося б сказати багато-багато... і про Україну розповісти їм теж, про свою сонячну, любу батьківщину. Ех! за для такого дня варто жити, і такий радісний день мусить настати в житті.
Ці думки народжуються під музику військового маршу.
Роман каже побратимові:
– Олексо! Сьогодні ясний день мого життя ... Я здобуваю першу перемогу на порозі великих подій... Голубе! Я знаю для чого мушу жити!
– Гарно сказано, але Романе... не гнівайся лише на мене – не варто нам більше пити.
– Згода! Для кожного великого вчинку мусить бути тверезий розум.
Компанія офіцерів весилилася по свойому: одні співали пісень, інші згадували своїх наречених, але більшість була п'яна. Юнаки тихо вийшли на повітря. Десь у траві співали цикади. Роман прислухався.
– Чи не нагадує тобі наш степовий вечір... Але не чути тут рідних співів...
Юнаки сиділи на камені над морем. Воно шепотіло про щось казкове. Пальми нагнулися, прислухалися до романтичної розмови.
На далекому від батьківщини острові, що загубився у безмежних просторах Великого океану, на самоті, билися два палких українських серця і мріяли про кращу долю своєї батьківщини.
ЛАГУНА БЛАКИТНИХ ПЕРЛІВ.
Роман ладнає вітрило на восьмивесельному вельботі, гукає Олексі.
– Ей там... на кормі! Підтягни-но каната!