Вогнесміх: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Знаю, знаю. Дай очухатися, а там — побачимо. Батькам повідомили?

— Поки що утрималися, — сказав слідчий. — Брат твій Борис просив не повідомляти. Каже, що у матері хворе серце…

— Правильно вирішили — зрадів Гриць.

— Ну, я пішов, — підвівся слідчий, — а в коридорі чекають Борис і сестриця твоя Христина… Їй Борис повідомив, вона примчала… Ридає там. Хай зайдуть?

— Передай, що жду.

— Одужуй. Радий за тебе.

Двері палати зачинилися за слідчим, потім з’явилася лікарка. Вона запитливо глянула на Гриця.

— Брат і сестра добиваються побачення. Боюся, що це буде занадто…

— Хай зайдуть.

— Тоді не більше двох хвилин.

— Добре, добре.

Від дверей почулися прудкі кроки, постать у білому кинулася до хворого, замерехтіли сині очі, повні сліз і страждання, брови, такі ж густі, як і в Гриця, зійшлися на переніссі з німим запитом.

— Братику, братику… Як тобі, що тобі?

Гриць пригорнув її голову до себе, поцілував у чоло.

— Соколице моя, сестро… Прилетіла? Спасибі, спасибі… Батьки не знають?

— Що ти, що ти? — крізь сльози промовила Христина, пестячи його щоки, схудлі руки. — Мама не витримає, як знатиме все. Краще приїдеш у гості, скажеш, що переніс якусь недугу, але про бійку з бандитами — ні слова!

— Згода, згода! — усміхнувся Гриць. — Сам хотів просити про це…

Над Христиною з’явилося худорляве обличчя брата Бориса, наблизилося.

— Що ж це ти, малий? Га? Як же це ти? Треба було тобі оте таксі?

— Та хіба в таксі справа? — зітхнув Гриць. — Хто знає, де й на якому перехресті нас чекає та чи інша потвора? Ти забув казки народні, брате…

— Жартуєш? — похитав головою Борис. — А я ледве не тріснув від тривоги. Уявляєш, що було б, коли…

— Не треба! Я вже все зрозумів, коли переговорив із слідчим. До речі, славний хлопець. Якщо хочеш — поговори з ним, він все розповість. Там ціла детективна історія…

— Мені той детектив ось де сидить! Вийдеш з лікарні — берися за розум, кінчай університет, займися солідною справою. Може, хочеш до мене? Ти ж заочно в політехнічному навчаємся? Га? У кіберцентрі такі події назрівають, такі перспективи, що аж дух захоплює.

— Що там таке?

— Тримаю зв’язок з цікавим вченим. Папуас, доктор математики. Колись він уже був у Києві, виступав. Розробляє принципово нові методи моделювання реальності, ми з ним ідемо майже паралельно. От і вирішено — скликати в Києві конгрес, конференцію, започаткувати альтернативну математику…

— Ну, це не для мене! — підняв руки Гриць. — Я в цій справі неук.

— Даремно! Ця справа цілком нова. Можливо, саме дилетанти годяться більше для нової математики, ніж спеціалісти…

— Добре, добре, дай спокій, Борисе. Розповіси мені про це пізніше. Дай глянути на Христину. Як ти, сестричко? Все в пущі своїй? У заповіднику?

— Так, братику…

— Сумуєш… за Івасиком?