Вогнесміх: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

ПРОЛОГ

…Сідаю до робочого столу, як і щовечора. Проте куди поділися мій спокій, рутинна узвичаєність праці, раціональний розподіл часу? Все вибухнуло, полетіло шкереберть. Здається, що в розумі, в серці зненацька відкрилися якісь шлюзи і стихійний потік довго стримуваних почуттів та парадоксальної інформації вирвався й заклекотів на полі душі. Що ж сталося?

Сьогодні повернувся з Києва. Був на конференції в Кіберцентрі. Друзі кілька днів тому переслали мені запрошення, і я вирішив поїхати, приваблений дивним текстом, де повідомлялося:

«1) Дехто з вчених вважає, що досконально вироблений апарат сучасної математики вже недостатній для аналізу й синтезу суперскладного потоку інформації про буття. Цей апарат може виявитися навіть своєрідним реліктом „птоломеїзму“ в науці, а відтак — вимагає „коперниканської“ революції.

2) Які наслідки подібної революції? Чи не поведуть вони до майже повного перегляду відомих нам законів, її співрозмірностей і констант? Чи не длушпаємося ми у лахмітті „очевидності“, пливучи по хвилях не зримого нам океану полум’яної реальності?

3) Можливості побудови „Живої ЕОМ“ на засадах альтернативної „Математики Повноти“.

4) Розгляд проекту „Резонанс Еволюції“ („Резев“), розробленого ентузіастами альтернативи.

5) Обговорення перспектив діяльності нового науково-фантастичного, прогностичного часопису „Вирій“, редколегія якого вкупі в нашими ентузіастами очолює проект „Резев“.

6) Дебати.

Вступну доповідь прочитає гість із Папуа, відомий в наукових колах еволюціоніст, доктор математики Боголо».

Ясна річ, знаючи про таку «вибухову» конференцію, я змушений був піти на інтригуюче наукове збіговисько. Окрім того, згадалося, що років двадцять тому в Києві проходив міжнародний симпозіум, на якому виступав той же таки Боголо. Тоді він був зовсім юним, ще новоспеченим магістром: мені при тій оказії не довелося бути, проте друзі розповідали, що химерні ідеї «альтернативної математики», попри свої еволюційні висновки, не зачепили за живе учених ортодоксів. Віддрукували препринт, поклали на поличку, і все. Ні пари з вуст.

Тепер ситуація змінилася. Боголо зажив світової слави, його ідеї змусили задуматися наукову еліту. Папуаського вченого гаряче підтримав Борис Гук, учень Глушкова (до речі, він мій давній знайомий — ще з університетських років). Я його одразу впізнав за столом президії. Потім увагу присутніх прикувала жвава динамічна постать Боголо, його іскристі очі, що дружелюбно поблискували з-під кучми волосся, подібного до гігантської чорної кульбаби.

Стисла, дивна, парадоксальна доповідь папуаса була вислухана в цілковитій тиші, але потім зал вибухнув ураганом овацій. Боголо промовляв просто, і хоч спеціальних термінів я не втямив, проте збагнув основну суть його «математики Повноти» (або, як він часто наголошував, видозмінюючи назву, — «математики Цілості, Одності, Любові, Реальності»).

Які пристрасті клекотіли в конференц-залі, які вулканічні виверження скепсису та іронії! А разом з тим — громовиці захоплення й схвалення.

Вирішено затвердити творчу групу «Резонансу Еволюції» («Резев») для сформулювання Основних принципів альтернативної ЕОМ (так званої «живої ЕОМ»). Доручено редколегії часопису «Вирій» об’єднати на своїх сторінках ентузіастів проекту «Резев», публікуючи необхідні матеріали та результати експериментальних досліджень.

Шість годин клекотів Кіберцентр. Сотні запитань, сяючі очі, хрипкі голоси, усміхнене обличчя Боголо з пронизливими чорними очима — все було, як фейєрверк.

Наступного дня я зустрівся з Борисом Гуком, тріскаючись від нетерпіння, бо жадав дізнатися якнайбільше про особу папуаського вченого, про його біографію та витоки парадоксальних ідей. Мій друг, іронічно всміхаючись, повідомив, що проблеми, обговорені конференцією, парадоксальні та незвичайні лише для тих людей, котрі неуважно стежать за еволюцією наукових уявлень про світ, що ідеї «математики Повноти, Одності» розробляли ще Піфагор, Гіпатія, донька Теона Александрійського, древні гностики та й багато середньовічних учених. Гук нагадав мені призабутий симпозіум шістдесятих років, на якому вони з тим же таки Боголо доводили необхідність розробки нового математичного апарата. На жаль, практичних результатів тоді добитися не пощастило, і лише тепер, коли наша країна запустила двигун багатомірного прискорення, стало ясно, що найбожевільніші ідеї, якщо вони в суті своїй обіцяють стратегічну реалізацію і розширення наших знань про буття, повинні отримати шанс на втілення в життя.

Захопившись, Борис оповів мені таке, що стократ перевершило мою першу зацікавленість. Життя його сім’ї, друзів, знайомих так вразило мене, що я вивудив з нього все можливе, бо вже не міг лишитися осторонь, збагнувши причетність цих подій до революційного перелому в космогонії, гносеології, технології, в безлічі відгілків великої науки. Тепер мені годі заспокоїтись, доки не викладу всього в книзі. Форма викладу фантастична, феєрична, проте це книга про найголовніші проблеми науки, пізнання, життя: звичайно, все це найголовніше для мене, а може, — і я був би щасливий тим, — і для читача.

Доктор Боголо ще буде в Києві досить довго, доки не сформується творча група «Резонансу Еволюції». Може, мені пощастить особисто з ним поговорити і прояснити таємницю — звідки, чому у аборигена «дикого» острова виникли такі прогресивні еволюційні концепції? Було б чудово ввести до книги розповідь папуаса про його легендарне життя. Борис Гук натякнув, що Боголо в юнацькі роки був посвячений у таємницю вогнеходіння, що його предки зберігають глибокі знання прадавніх космогоній та магічних можливостей. Певен, що в особі папуаського вченого щасливо поєднуються можливості синтезу сучасних наукових досягнень і вартостей древньої мудрості. Звичайно, у книзі я збережу лише образну систему нової математичної концепції, а ті читачі, котрі цікавляться специфічними математичними формулами «Резонансу Еволюції» та передумовами створення «живої ЕОМ», можуть знайти їх у першому номері часопису «Вирій», що незабаром вийде у світ.

Життя дивне. Парадоксальне.

Ось за моїм вікном сяє Юпітер. Як завжди. Як тисячі літ тому. Але хіба це так? Хіба можна твердити, що вогник планети, котрий привітно мерехтить у глибинах дивокола, той самий, що й добу тому або навіть годину тому?

Зміни, багатомірні зміни наростають у кожній клітині, бадилині, в наших тілах, в душах, серцях, в сонцях. Нам лише здається, що все відбувається так, як було у віках: розчарованому життям Еклезіастові, одному з володарів прадавності, ввижалося, що «нема нічого нового під сонцем», бо його ум і чуття були заковані у звуженій темниці убогої космогонії, у теологічному карцері інфернальної ойкумени. Та що там говорити про мислителів, припорошених пилом віків, коли більшість сучасників нинішньої космічної епохи забуває або й взагалі не думає про те, що ми пливемо на хисткому кораблику материнської планети вируючим потоком буття до океану таємниці, і в цій путі, в цих мандрах кожен поворот річища — диво, за кожною кручею — несподіванки, де нас чекають і грози, і ніжні співи птахів, і блискавиці та катастрофи, і зустрічі з коханими та ворогами, з метеликами й драконами, і розв’язання всіх вузлів та всіх запитань, які ми достатньо глибоко сформулюємо й поставимо перед власним духом, розумом і серцем.

Перед тим, як розпочати розповідь про моїх героїв, наших сучасників, читачу, я хочу переказати слова Ані — Сина Зірниці, однієї з легендарних постатей шумерського епосу. Ці слова співзвучні тому, що я хочу висловити у книзі. У приблизному перекладі афористичні твердження прадавнього мудреця й героя звучать так:

«Мудрість — то безстрашність мислення. Правдиво мудрий лише той, хто не творить для себе ідолів мислі. Хіба можна назвати, мудрим того, хто лише повторює, заучує чужі міркування та переконання? Правдива мудрість знає, що кожна проявлена думка — умовність. Нерушиме лише прагнення свідомості охопити собою всебуттєвість, тобто — наповнити любов’ю й радістю кожну цятку всесвіту. Збагнувши так, мудрий знає, що він на шляху, правди, і той шлях неминуче приведе його до храму тайни, де всі і все зустрічається.

Що шукає, що воліє древо, виростаючи з маленького зерна?

Воно прагне знову породити зерно, багато зерен, тобто дати Плід, з якого саме вийшло. Так завершується великий цикл доцільності, так ріка вертається до Джерела, з якого вийшла.

Чого прагне людина? Повернути свій плід розуму й серця у велике Джерело буття, у лоно Великої Матері.

Не за далекими зорями, не в потойбічності таємниця нашого покликання, а поруч, під нашими ногами, у надрах прадавньої Геї, хоч розуміння цього покликання затемнене й спотворене віками рабства та марновірства.

Проста істина, але шлях до неї важкий, бо все просте часто пов’язане з найбільшими труднощами…».

КНИГА ПЕРША

Дзеркало Асурів