Вогнесміх: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Поки що ні. Вся наша група, в тому числі й доктор Боголо, має намір вводити до евристичної програми ЕОМ лише інформацію, перевірену багатократно. Звичайно, це стосується кореневої, фундаментальної основи алгоритму, бо побічних відгілків може бути сотні, тисячі — від романтичних снів та мрій — до найкарколомніших гіпотез. Ми чекали результату досліджень на станції «Мир», щоб визначити головне завдання XXІ віку. Тепер ця думка кристалізується: важливішого завдання, ніж рятунок цивілізації та планети, нема. Його ми й поставимо на чільне місце в алгоритмі…

— Який же вихід малюється, бодай орієнтовно, з цього «вихору падіння»? — запитав генерал, глянувши на Юру. — Чи «Соколи» вже обговорювали це?

— Попередньо, — сказав Гук Юрій. — Лише в першому наближенні. Проте мені здається, що для ЕОМ такі версії «рятунку» підійдуть. Поки що… Перше: виведення Землі й, можливо, інших заселених планет регіону з гравітаційної пастки у континуальне буття…

— Яка ж для цього потрібна енергія? — скептично озвався хтось у Космоцентрі.

— Суперпотужна, — згодився Юрій. — Така, про яку ми ще й не мріяли. Можливо, така, що перевершує енергію анігіляції. Тепер не про це річ. Вирішується питання в принципі. Другий варіант — подібний до першого: побудова суперкосмічних лайнерів для евакуації із спіралі падіння всіх мислячих істот, можливо, їхніх геноблоків, як і геноблоків всіх представників тваринного й рослинного світу для відтворення земної біосфери в безпечних світах. Це — проект «Ковчег». Можливо, він колись уже був реалізований в далекому минулому, ось чому древні народи зберегли для нас символічну легенду. Перший варіант прийнятніший — виведення з небезпечного регіону всієї планети або й всієї Сонячної Системи. Для цього потрібна енергія, як слушно зауважили друзі в Космоцентрі, на кілька порядків вища від теперішньої. А можливо, щось цілком інше… Можливо, деенергетичний принцип для просочування в «спокійний» світ крізь бар’єри часово-просторової пастки. Це стосується третього варіанту: формування альтернативного буття, формування життєвих вмістилищ у інформсфері — психічній, розумовій, чуттєвій, духовній — на всіх орбітах буттєвості. Гадаю, що багатогранні йогічні пошуки «мокші», «спасіння», «звільнення» є реліктовою програмою виходу з небезпечного регіону космосу. При відсутності глобальної науки і технічної озброєності могла реалізуватися лише така програма, розрахована на індивідуальні виходи у континуальність. Можливо, комусь з мудреців щастило вирватися за межі пастки. Але який сенс у цьому для спільноти? Серйозно можна ставити питання лише про загальний рятунок. Відкидати, навіть такі екзотичні варіанти виходу, як метаморфоз у тонкі градації матерії-енергії, не варто: можливо, там буде знайдено щось путнє й достойне. Та я думаю про те, що недарма природа через нас вийшла до науково-технічного ступеня пізнання. Такий щабель дає важелі для раціонального пошуку рятівної ідеї. Крім вищеназваних варіантів наша група пропонує ввести до алгоритму «Резонансу Еволюції» ще один: ліквідацію Чорної Діри накладанням своєрідного пластиру, введенням у пащу космічного монстра невеликої зірки або крупної планети, маса яких спроможна перекрити гравітаційний радіус, сингулярну пору континууму, куди ми всі провалюємося. Тоді спалахне знову прадавній Озіріс, Рах, Люцифер, відтвориться цілість системи, загоїться пробоїна в космічному тілі, заспокоїться континуум. Це буде всекосмічний метаморфоз. Повне преображення. Щезне хвильовість, всі форми буття відтворять свою правдиву суть. Можливо, навіть обрій дискретного буття розшириться неймовірно і ми ввійдемо в площину цільності та одності. Гадаю, достатньо фантазування: все інше вималюється під час практичних розробок цієї ідеї. На завершення ще одне відкриття: нейтринні та вітальні датчики дали достатню інформацію для формування цільної механіки. Це вже, Борисе, ваша з Боголо парафія, оскільки «Резев» грунтується на математиці повноти…

— Що ти маєш на увазі? — схвильовано запитав Борис, схиляючись вперед. — Безперервність нейтрино й фотонів?

— Так. Датчики змалювали часово-просторову картину нейтрино-фотонного тла вакууму. Універсум, виткано буквально світлоносними нитками, жмутами шнурів субстанційної основи. Збудження цих цільних шнурів ми вивчаємо, сприймаємо як електромагнітні та інші коливання; в обмеженому часовому кадрі сприйняття вони бачаться нам корпускулами, хвилями, квантами, дискретностями. Квантова механіка тепер стане лише частинним випадком механіки цільності. Далі: всесвіт наповнений фотонами з масою спокою. Це — фундаментальне відкриття. Динамічне світло (промінь) — лише мізерний аспект світла статичного, «спокійного», в котрому ми «купаємося», з котрого зіткані.

Радісно-здивований гомін Космоцентру був відповіддю на несподівану інформацію. А Юрій, втомлено потираючи очі долонею, завершив розмову так:

— Обгрунтовані тези всіх наших висновків передаємо негайно для реалізації в «Резеві». Дослідження, уточнення триватимуть. Можливо, знову відкриється щось несподіване. Дякую, друзі, браття, за чудову дискусію. Звідси, з космічної орбіти, особливо ясно видно грандіозність завдань, що постали перед нами. Хіба ми зможемо одвернутися від них? І в ім’я чого?

Гриць поспішав до брата Бориса, радісний і окрилений. Тяжке враження від судового процесу випарувалося, здавалося, що все те сталося в маренні, в моторошному сновидінні: вовчий погляд Марика з під насупленого надбрів’я, закрижанілі зелені очі Віолети, втуплені в простір понад головами присутніх, змарніле личко Інни. Старший бандит у останньому слові не говорив, а сичав:

— Знав би, що так все обернеться, не розводив би сиропу. Тут треба, як на фронті: не помилятися! Без всяких там спектаклів — бити без промаху.

Суддя позбавив його слова, і багрові шрами на щоці, знаки далеких громовиць війни, підтверджували правомірність такого рішення: в устах убивці сентенції про фронт були блюзнірські. Вирок прозвучав суворий, проте іншого й чекати не можна було. Марика засуджено до розстрілу, Віолету та Едю, — до п’ятнадцяти літ ув’язнення, Інну — умовно до семи років, її звільнили з-під варти у залі суду. Віолета ніби прокинулася і злісно плювалася вслід колишній подрузі гидкою лайкою, але Гриць вже не слухав нічого, метнувшись геть від тяжкого видовища. Майже біг вулицею, намагався знайти відповідь на запитання, так чітко и однозначно поставлене життям: як можна згармонізувати інтереси членів суспільства, котрі стоять на цілком протилежних полюсах? Це ж єдина сім’я, її шлях має бути теж спільний, єдиний, а реальність демонструє вибухи такої неконтрольованої енергії злоби, злочинності, егоїзму, цинізму, брехливості, байдужості, жорстокості, що віднайти гармонію тих розмаїтих елементів марно й думати. Насилля державної машини покарання? Це не вихід, це — лише передишка для того, щоб знайти достойне рішення. Де воно? І чи шукаємо його ми?

Жовте листя каштанів та лип малювало килими на вулицях Києва, хлопець ступав по тих примхливих візерунках, ніби вбираючи кожним кроком заспокійливу силу природи, і та втихомирююча містерія осені незабаром розтопила сумне враження, повернувши до радісного сюрпризу, що його нинішнього ранку приготував Товкач. В кишені Гриця — документи на поїздку до Папуа і квитки на рейс Київ-Москва-Делі-Джакарта-Порт Морсбі. Гриць, отримавши все те з рук редактора, схопив його у ведмежі обійми і ледве не задушив. Товкач відбивався від очманілого хлопця, гукав:

— Ти що — хріну наївся, кочегаре? Їй богу, збожеволів! Тоді, справді, жінку з перспективою вибрав — психіатра. Не заздрю я їй, не заздрю! Хіба так можна? Ніби з-за рогу мішком намаханий. Та воно й не дивно — мчатися за спідницею на край світу! Тут і комп’ютерний розум звихнеться!

Гриць згадував ту комічну ситуацію, як найприємніший подарунок. Оповивав сам себе серпанком радості, і до під’їзду Борисового будинку прийшов — не прийшов, а прилетів! — з широченною усмішкою па обличчі.

Старший брат, відчинивши Грицеві, одразу відзначив саме ту еманацію радості, що випромінювалася вродливим обличчям хлопця, і догадливо запитав:

— Пощастило?

— Ще й як! — у захваті вигукнув Гриць, обнімаючи брата. — Завтра лечу до Москви, а там…

— Гм, — здивувався Борис, рішуче звільняючись від Грицевих обіймів, — тобі, видно, сам Ерос допомагає. Я з свого боку теж приготував сюрприз: розмовляв по каналу космічного зв’язку з Порт-Морсбі, Боголо ще кілька тижнів буде там, тебе зустрінуть і зроблять все необхідне. Проходь до кабінету, в квартирі нікого нема. Тобі кави зробити?

— Давай, а то в голові наче хтось ложечкою помішав.

— Від тієї хвороби кава не поможе, — сміявся Борис, лаштуючи на столі, поміж купами паперів та книг, автоматичну кавоварку. — А з судом як — відбувся?

— Так. Тільки ти не нагадуй мені про те, Борисе. То — марення, хай воно і йде у марення.

— Даремно так гадаєш. Від реальності долонею не затулишся. Все це не абстрактні люди, від яких можна спекатися забуттям. Діє закон сполучених посудин: ми й вони — одне й те ж! Юридичні розв’язки всіх конфліктів несумісності — лише найприблизніше, найпримітивніше рішення. Абсолютне рішення має бути глобальним, космічним. А до цього рішення — безліч пошуків і творчих зусиль. Наш «Резонанс Еволюції» — один з таких пошуків. Позавчора ми з Іваном були у космоцентрі, проводився летючий симпозіум з космонавтами, поговорили з Юрком. У них — вражаючі відкриття, незабаром наукові часописи опублікують суть нової космогонічної картини світу.

— Ой, Борисе, мій розум тепер не сприйме жодної космогонії…

— Даремно, — сердито сказав Борис, добуваючи із серванта на кухні чашечки для кави. — Даремно, — повторив він, входячи знову до кабінету. — Якраз те, що малюється нині нашому розуму, має безпосереднє відношення до кожної нормальної психіки. Це — проблема номер один: де пливе наш космічний корабель Земля, що його чекає, як можна врятуватися від загрози, котра вимальовується?

— Навіть так? — здивувався Гриць. — Загроза? Звідки?

— Нові експерименти, проведені на станції «Мир», показали, що вся Сонячна Система, а може й більший регіон, втягуються у Чорну Діру, яка є супутником нашого світила (точніше, вона є центральним тілом об’єднання, бо маса в неї — в десятки разів більша від сонячної).

— І ця загроза актуальна? Уже відомо термін?

— Лише попередні дані. Проте актуальність загрози, як ти висловився, поняття дуже слизьке. Якщо небезпека постає для XXІ віку, або XXXІ, хіба в такому випадку вона для нас неважлива? Хто скаже, який день стане вирішальним для рятівної дії, — нинішній, в якому живемо ми, чи якийсь день із XXV віку? Для того, хто падає в яму, вже нема «актуальної» миті чи «неактуальної». Весь процес падіння — від першої миті до останньої — важливий, і треба не просто спокійно падати, розважаючись та насолоджуючись, а напружено шукати методів рятунку. Прошу, це дуже смачно. По-турецькому. Ти вмієш варити каву по-турецькому?

— Справді, смачна, — сьорбнувши напою, кивнув Гриць. — Спасибі. Але що можна вдіяти, якщо таке космічне страховисько всмоктує нас в апокаліпсичну пащу? Яку силу протиставити? Чи є така сила?