Вогнесміх: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Луцківський Г. Р. завершує свої розгромні тези ліричною ілюстрацією:

Група учнів середніх шкіл Москви, Києва, Новосибірська, Алма-Ати, Ашхабада, Талліна, Полтавщини, Закарпаття пропонує «Резонансу Еволюції» особливу увагу звернути на проекти інтродукції рослинного світу в інші світи. Розширення біосфери з материнської Землі до кордонів Сонячної Системи небувало інтенсифікує життєвий тонус мислячих істот, відкриє нові канали прикладення творчості й мислення, розв’яже ті завдання, котрі тепер здаються нерозв’язними.

Студенти київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка Положій Н.М. та Соколенко Т. Р. твердять, що без грунтовної розробки проблеми часу «Резонанс Еволюції» не спрацює. Вони вважають, що сучасні наукові уявлення про суть і структуру часу, як форми буття матерії, далекі від реальності і являються архаїчними стереотипами минулих віків, подібними до геоцентризму тощо.

XXІ вік здійснить «коперниканську» революцію в розумінні часу, як розгортання актуального зерна «миті» у тканину історичного універсуму, котрий має не один напрямок космоісторичного формування (минуле — майбутнє), а безліч. Мить генерує потенційні можливості будь-якого вибору (праворуч підеш — ось що буде, ліворуч — отаке-то станеться, прямо — має відбутися так і отак), і ми вибираємо з того віяла можливостей найархаїчніший, найпримітивніший (вчора — сьогодні — завтра), не розуміючи, що такий «вибір» є приреченою згодою з диктатом очевидності, а не глибоким знанням. Навіть древні догадувалися, що час (Хронос) є еквівалентом вічності (Урана), бо породжений нею, але якщо прийняти його аспект всепожирання (поява — розгортання — щезання, народження — життя — смерть), то нам доведеться вічно бути його жертвами. Вихід з потоку всепожирання полягає в пізнанні всеосяжності часу. Наприклад, правомірна концепція стріли часу, оберненої в минуле: там ідуть наші лідери — батьки, діди, пращури, вони щезли за обрієм часу, але якщо цей обрій розширити, то пропащі епохи знову «оживуть», тобто синтезуються із сьогоденням і прийдешнім. Ідеї «цільної механіки», котра йде на зміну квантовій механіці, ідеї монізму матерії, часу, простору, розуму, життя допоможуть розірвати закляте кільце приреченості в односпрямованій течії часу і виведуть нас на небувалі площини можливостей, про які тепер навіть тяжко міркувати, бо псевдонаукові, релігійні та психологічні рептилії минулих віків темряви й неуцтва гребенем своїм закривають від очей шукачів світоносні простори багатомірного життя.

Прийнятна ідея випромінення «стріл часу» одноразово, одномоментно в сотні, тисячі, мільйони альтернативних напрямків. Це реально означає те, що із стартового майданчика Землі, з її інкубаційного лона проляже не однозначна дорога в суворо обумовлене прийдешнє, а безліч шляхів до нових, експериментальних всесвітів по віялу векторів часу. Це вирішує — просто й природно — дилему перенаселення і неможливості гармонізації несумісних тенденцій. (Чи не тому Всесвіт нам здається пустельним, що цей обрій буття, незважаючи на його метагалактичні масштаби, є виключно нашим, людським Всесвітом, нашим буттєвим «яйцем», котре ми повинні асимілювати, засвоїти і проломити його «шкаралупу» для польоту у нову таємничу глибінь поза його межами?).

XXІ вік очікує мандрівників у океани часу. Така головна проблема «Резонансу Еволюції». Всі інші проблеми — лише стартовий майданчик, як ми вже відзначили, для стрибка у нове поле. Маківка планети прагне розсіяти виплекані нею зерна розуму й творчої дії у позавимірність, щоб таким чином реалізувати свою всеосяжну потенцію життєвості.

Група молодих вчених з Московського університету ім. М. Ломоносова пропонує уважно розглянути всі міфічні, казкові, легендарні перекази давнини в ключі об’єктивного наукового аналізу з тим, щоб XXІ вік міг реалізувати це інтелектуальне багатство пращурів, закодоване в символічній формі.

Наприклад, піфагорейська ідея Антихтона (Протиземлі). Що може означати цей символ? Він приймається буквально: буцімто піфагорейці вірили в існування ще однієї фізичної Землі, котра обертається На цій же (земній) орбіті довкола «Центрального вогню». Насправді питання стояло про існування паралельної Землі, енергодвійника нашої планети, антипланети, подібно до того, як ми тепер визначили наявність античасток та антисвітів. Можливо, така антипланета (Антихтон) є і якимось чином впливає, діє на нашу ноосферу і психосферу.

А що таке «Центральний вогонь»? Невже достатньо обвинуватити піфагорейську групу в неуцтві, забобонах, примітивізмі? Філігранна розробка геоцентричної системи свідчить лише про схиляння перед очевидністю, але далеко не про невігластво її творців. Скоріше навпаки!

Так і «Центральний вогонь» міг перейти до еллінських космогонічних систем від прадавнього гнозису, від цивілізацій, котрі знали про наявність у системі другої зірки і про обертання її разом з нашим Сонцем та планетами довкола спільного центра мас. Пращури, можливо, ще не відали про закон тяжіння, а відзначили тільки одне: Сонце «ходить» довкола певної ділянки простору, де нічого нема, і ця ділянка природно була ототожнена з невидимим вогнем.

Отак, переглядаючи всю «казкову» спадщину віків, ми можемо знайти для творців XXІ віку реліктові зерна розуму, вартість яких важко переоцінити.

Ужгородський психолог Троян С. М. вважає, що вже тепер варто розширювати обрій чуттєвого сприйняття людини, викохуючи, тренуючи нові, небувалі органи, нові, так би мовити, очі. Прилади, яким ми передоручили справу аналізу глибин світобудови, є спадщиною одномірної свідомості, котра зародилася у сфері видимого світла (люциферіанський гнозис). Безмірні глибини невидимого, «пітьми» приховують таємничі скарби буття, котрі жоден прилад не намацає, не проаналізує. Генна інженерія, йогічні традиції, психотренування, мутагенез, кооперація з природою — все це допоможе людині XXІ віку оволодіти течією власної еволюції і розпочати еру самотворення.

Пора розвіяти страх перед пітьмою, навіяний ще прадавніми жерцями, містиками, містифікаторами, шарлатанами, забобонними традиціями.

Кілька популярних пояснень для читачів, котрі цікавляться математикою цілості. (Для науковців та спеціалістів видається додаток — препринт тиражем 5000 прим.).

Походження (і розвиток) нинішнього розуміння «числа», як елемента математичних дій, — є, безумовно, результат очевидності і первісного дитячого світосприймання людини: довкола багато речей і явищ (тьма тьмуща), що їх треба розглядати окремо і ними треба маніпулювати, механічно складаючи або віднімаючи.

Цей архаїчний інструмент пізнання, відточений, відшліфований стараннями сотень геніїв, став нині диктатором, як в недалекому минулому ним був світогляд Арістотеля, і вже накладає табу і виголошує анафему багатьом альтернативним векторам наукового пошуку.

Життя вносить корективи й показує, що множинності нема, що вона — мара архаїчного мислення, фантом. Множинність, а отже і число, існує лише для дискретного ума, обмеженого обрієм очевидності й прагматизму. В глибинній реальності завжди наявна єдність і цілісність.

Грядуща математика повноти оперуватиме не множествами, не «тьмами», не дробленням чи додаванням, не діленням або множенням, бо, власне, число як елемент математичних операцій не є реальність, а умовність, абстракція; математика цілості матиме справу з тотожними мікромоделями станів, явищ, істот, подій, тіл, асоціацій, комплексів, ситуацій в їхній динаміці, поєднанні, розвитку, саморозкритті, зіткненні, еволюції чи інволюції, революції чи занепаді, щезанні чи появі.

Що таке дріб? Як може бути 0,5 або 0,02? Хіба в пів-людини? Або пів-яблука? Це вже не яблуко, розділене на половини, а фабрикат для вживання, розгризена цілість. А півлюдини — це вже труп. Що б ми не взяли — часток нема, вони умовність, психологічний фантом.

Є лише ціле. Ціла людина. Цілий народ. Ціла планета. Ціла сонячна система. Цілий Всесвіт.

У кожній цілості є підряди глибших цілостей, котрі входять у Макроцілість. Якщо оперувати тими мікроцілостями, то лише в єдності, в розумінні ВСЕОДНОСТІ (і без жодних дробів, а тим більше — від’ємних чи мнимих чисел). Що таке від’ємне число, наприклад, — 3? Навіщо нагромаджувати психічні антисвіти і засмічувати ними ноосферу? Це руйнівні демонічні образи, які виснажують реалії життя, котре діє не математично, не числово, а цільно, всеохопно, любовно…

У зосередження й самозаглибленість Гриця вдерлися відчайдушні крики й лемент. Він одірвався від читання верстки «Вирію» і жахнувся: в салоні авіалайнера панували хаос і паніка. За ілюмінаторами вирувало багряно-чорне полум’я, літак круто падав униз, пронизуючи товщу кучерявих хмар.

Обруч раптового страху й приреченості стис розум і чуття: ось вона — реальність! Найбарвистіші мрії перекреслюються тривіальною катастрофою. З глибин тіла рвався страхопудливий звір, вимагав рішучої дії, рятунку. Гриць надзвичайним зусиллям стримав панічний імпульс, гарячково перебираючи варіанти виходу з смертельної ситуації. І з холодним відчаєм збагнув, що всі важелі можливостей у руках пілотів… і долі.

Біля його крісла з’явилася молоденька стюардеса-таїландка. Личко в неї посіріло. З чорних очей рвався жах, але почуття обов’язку пересилювало, вона тицяла в руки Грицеві аварійний пакет, бурмотіла:

— Ось тут смикнути… наповнюється повітрям… запас продуктів і води на тиждень… Бажаю успішного приводнення… Гуд бай!

Вигляд героїчної дівчини присоромив хлопця, і дивний спокій, аж до байдужості, сповнив його єство. Він узяв пакет, подякував стюардесі, і вона кинулася далі, несучи з собою хвилю заспокоєння.

Вуха заклало, подих перехопило. Корпус літака потрясали страхітливі вібрації. Блискавично наближалася чорно-сіро-зелена поверхня моря. Пілотам пощастило вирівняти криву падінням, і лайнер, збиваючи гребені збурунених хвиль, у хмарі бризок рухнув у воду. Крики й відчайдушні благання пасажирів злилися в страшну какофонію. Гриць боковим зором відзначив напис: «При аварії — розбити». Схопив молоточок, прив’язаний на стіні, вдарив по склу. І відчайдушно натиснув червону кнопку. Цілий сектор борта відлетів убік, грім грози і шквал ураганної хвилі вдерлися до салону. Хлопець ринувся до рятівного отвору, за ним ще хтось. Височенний вал підняв розтерзаний літак угору, потім кинув униз, у темно-зелену безодню.

ЧАСТИНА ДРУГА

Космоандр

…Лагідного весняного вечора Гриць прогулювався біля пам’ятника князю Володимиру. Було тихо, елегійно. Дніпровське плесо виблискувало рожевими барвами заходу, на ньому біліли трикутники вітрил. Хлопець здивувався: звідки так багато яхт? Ціла флотилія казкових корабликів прямувала вгору, супроти течії. І жодного моторного човна, навіть пароплавів і крилатих теплоходів не видно. Певно, була якась постанова про повернення Дніпру предковічного спокою і чистоти, а він пропустив мимо вух цю новину. Раптом Гриць побачив недалеко від пам’ятника дівчину-художницю, котра колись малювала його шаржоване зображення на засіданні в редакції журналу «Хрін». Він підійшов до неї, привітався. Дівчина недбало кивнула і щось малювала в товстому альбомі, саркастично й зловісно при цьому посміхаючись. Гриць зацікавився і зазирнув понад її плечем. Вона працювала блискавично і дуже вміло. Щосекунди з-під її олівця виникали шаржі й карикатури знайомих і незнайомих людей. Навіть прекрасні лиця художниця спотворювала до жаху, до невпізнанності. Потім вона перейшла до предметів, будівель, храмів, квіток, рослин, і все це деформувала, показувала в гротескному вигляді, змінюючи співрозмірності та пропорції, щоб все стало гидким і виродженим. Гриць жахнувся і смикнув її за руку.

— Що ти дієш, божевільна? Так же можна спаскудити весь світ, нічого святого не залишиться. Ти ж обіцяла, що станеш малювати все прекрасне.