Пaн Xaлявcький: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Коли бралися за другу переміну, пан полковник, а за ним і всі гості, тої ж чоловічої статі, відпустили свої пояси.

Під час першої і другої переміни пили пиво, мед, що хто зволить.

Дарма що в гостей чоловічої статі нагрівалися чуби й червоніли щоки ще під час першої переміни, батенько з самого початку обіду ходили й, починаючи від пана полковника та до останнього гостя, припрошували більше їсти, вибираючи з мисок шматки м'яса, й клали їх на тарілки кожному та благали з'їсти все; навіть спітніють, ходячи й кланяючись, та все просять, примовляючи жалібним голосом, що, мовляв, не інакше як чимось я прогнівив пана Чупринського, що він ображає мене й у рот нічого не кладе? Пан Чупринський, крекчучи, пихкаючи й важко дихаючи, силкується з'їсти покладене йому на тарілку проти сили, щоб не образити господаря.

М'ясо різали на тарілці ножем, щойого мав кожний гість, а їли – через те що не заведено було ще виделок – руками.

Третя переміна відбувалася за попереднім порядком.

За третьою переміною ставили тарелі з наїдками «солодкими». То були: качка з родзинками й чорносливом у червоному соусі, ніжки бичачі з таким же соусом і на додачу «мигдалем», мозок, різне солодке коріння, ріпа, морква та ще всяка всячина, все пресмачно приготоване. Під час сієї переміни пан полковник знімав з себе пояс овсі, і батенько, поспішивши прийняти його, бережно й почтиво несли і поважно клали на постіль, де вони (себто батенько) з матінкою звичайно одпочивали. Гості чоловічої статі, знявши свої пояси, ховали їх у кишені або передавали через стіл своїм жінкам, а ті вже ховали їх у себе за корсет або куди зручніше було. Під час третьої переміни подавали на стіл наливки: вишнівку, тернівку, слив'янку, яблунівку, й таке інше, й таке інше. Чарок тоді не було, їх і не знали, й висміяли б їх, якби побачили, а пили наливки тими ж келихами й кубками, що пиво й мед. Усякому давалося випити на його волю й комплекцію.

За попереднім порядком поставлено й четверту переміну, що складалася з різної печеної птиці, поросят, зайців тощо, солоні огірки, огірочки, залиті оцтом, а також з часником, вишні, грушки, яблука, сливи опішнянські та інших родів були горами навалені на тарелі й поставлені на стіл. Чим більше обід наближався до кінця, тим старанніше батенько припрошували гостей більше їсти й пити, щоб опісля їх не гудили, що вони не вміли пригостити. Вже й на тарелях мало що лишалося, та батенько й недоїдки підкладали найповажнішим гостям, просячи «добирати все й зоставити посуд у чистоті».

Наприкінці, щоб змусити гостей довго згадувати свій бенкет, батенько просили пана полковника і гостей обох уже статей випити «на потуху» по кухлику медку. Отут, глядіть, яка штука вийде: поки пили наливки, коли вже до пива й меду не торкалися, спритно підмінено мед медомтаки, тільки іншої властивості.

Прошені гості, щоб зробити господареві честь і потішити за його старання, пам'ятаючи, що мед був надзвичайно смачний, охоче погоджувалися приємним напоєм усолодитисвої почуття. На око мед був той самий – чистий, як джерельна вода, і світлий, як кришталь. Отож вони, наливши в кубки, випивали по повному. Батенько, ковтнувши свій сміх і вклонившись панові полковнику та всім гостям, чемно просили вибачити, що не почастували, як належало, його ясновельможність і дорогих гостей, а тільки потурбували й змусили голодувати.

Пан полковник, бувши досі велемовним і невгамовним у розмові з старшиною, що сиділа коло нього, коли випив останній кубок меду, занімів, як риба: витріщивши очі, надувся, щоб промовити хоч слово, але не міг ніяк; замахав рукою і підвівся з місця, а за ним і всі підвелися… Та от – комедія! – встати встали, а з місця не могли рушити й вимовити слова не могли. Се – треба сказати – батеньків мед отак діяв: він був незвичайно солодкий і непомітно міцний, такий, що в того, котрий тільки кухлика випив, відбирало мову й підкошувалися ноги.

Штукар були батенько! І сю штуку витівали завсіди наприкінці обіду й реготали нестямно, коли гостей одводили їхні жінки або дочки; а якщо й жінки випивали згубного напою, то й їх разом проводили люди.

Пана полковника, що добре сп'янів, батенько доскочили ласки самі одвести в свою спальню одпочити. Інші ж гості розташувалися де кому випало. Матінці був клопіт дати кожному подушку. Якщо ж траплялися панії, котрі випили медку, то їх проводили в дитячу світлицю, де сиділи замкнуті чотири мої сестри.

«Молоді парості жіночої статі», – як їх називали батенько цивільною мовою, а попросту «панночки», або, як тепер їх звуть, «баришні», виходили з дому й розташовувалися на призьбах грати в усякі ігри. Котора з них метикуватіша, та привозила з собою креймашки, і всі, посідавши кружка, грали. Що за превесела й прецікава гра! Креймашок є не що інше, як оброблений кружечок з розбитих тарілок або кахель, завбільшки з мідну копійку. Кожна панночка покладе перед собою один креймашок, а другий кидає вгору, і поки той летить назад додолу, вона повинна схопити лежачий і піймати летючий. В сю прецікаву гру тодішні панночки грали, бувало, хоч і весь день. А тепер, де ви побачите, щоб наші панночки забавлялися креймашками? Легко може статися, що вони й не тямлять їх!.. Страх як світ змінився!

Звольте! Поки отак розважається молодість жіночої статі, в той же час паничі тут же, на вдвір'ю, межи себе боролися, бігали навипередки, грали в м'яча, в скраклі… Теж не думаю, щоб хто з теперішніх молодиків, навіть добре вихованих юнаків, тямив у сій грі! Скраклі! І що се за весела й моральна гра! Вибиваєш з города (себто за лінію) противної партії гилки; переміг – і за нагороду їдеш на переможеному верхи з тріумфом у здобутий город. Скільки тут думок, заохоти до подвигу, відплати за спритність! Се, мабуть, щось із звичаїв древніх римлян.

А деркач? Ото гра! Се можна вмерти від сміху! Забивають паколок у землю і до нього на двох довгих вірьовках двох паничів, і обом їм, зав'язавши очі, дадуть у руки одному міцно скручений джгут, а другому вистругані довбешки, щоб дерчав ними. Ось один дерчить і стережеться товариша; а той, так само не бачачи нічого, підкрадається й хоче його вдарити джгутом – і… бах! – б'є по повітрю; а той, викрутившись, дерчить уже 3 другого боку….Той кидається туди, а сей іде сюди… Ну, просто, бувало, лягають від сміху! А як попаде джгут деркача, так уже періщить, скільки душа забажає!.. Сміхота сміхотою!..

Ох, скільки було таких веселих, дотепних, хитромудрих ігор! І де тепер оце все? Гляньте на теперішнє юнацтво – чи так воно виховане? Худе, як тріска! Як освічене! Не розрізниш од дорослих мужів. У чому вправляються? Наука та навчання. Як поводяться? Зовсім противно своєму віку… Об сім предметі я поговорю опісля…

Та ось панночки, знудьгувавшись, що паничі не пристають до них і навіть не звертають на них уваги, вдаються до хитрощів: починається межи ними гра в королі. «Королю, королю, що звелите робити?» – питає кожна в обраного з них короля.

– У короля жінки нема, – відповідає король.

Та, що питала, повинна б цілувати короля; та вона кричить голосно, щоб паничі почули: «Ото ще вигадали що! Чого нам цілуватися межи себе? Се буде горщик об горщик, а масла й нема». Тут деякі з них дивляться на паничів, чи не підходять вони до них, і коли ще ні, то й далі ведуть маневр, аж поки не притягнуть їх до себе.

Паничі всяким околясом кінець кінцем підійшли до кола панночок і просять «з нудьги» прийняти їх до товариства. Коло розсувається, паничі посідали межи панночками, й починається ігра. Всякими хитрощами й явною неправдою короля завсіди обрано з гарних.

– Королю, королю, що накажеш робити? – питає перша, зашарівшись, знаючи, що той накаже.

Король відповідає поважно: «Короля слід шанувати й усім панночкам по семи разів цілувати».

– Ото вигадали! Ото вигадали! Досить би й по двічі, а то по семи, – кричать бунтівниці, та нічого не вдієш: кожна, обтираючи губки, підходить до короля й рівно, ні більш ні менш як сім разів, цілує правдиво, без фальшу, щасливого й спокійно повертається на своє місце.

– В соромітне місце поцілувати короля! – наказує король другий. Усі регочуть і дивляться на зніяковілу. «Ну чого? Чого ж ти стала? Ти думаєш що?.. Хіба не знаєш?» – отак кричать їй подруги, й одна з них пропонує: Дай лишень я за тебе виконаю».

Діставши довіреність, вона підходить до короля й вільно цілує його в обидві щоки – місце, де проявляється сором.

– Королеві видати стрічок п'ять аршин! – наказується третій, і панночка, одержавши такий наказ, підходить до короля, бере його за руки й простягає їх, буцімто міряючи на аршин і цілуючи при кожному одмірюванні.

– Зібрати податки на короля! – і король з тою, яку питає, йде стягати з кожної податок. Одержує поцілунок від кожної панночки й цілує свою подругу, неначе складаючи в торбу податок.

– Та не щипайтесь же, паничу! – раптом зойкне з кола одна панночка, одсуваючись од свого сусіди.

– Я зовсім не щипаю, а тільки лоскочу, – відповідає пустун.

– І лоскотати не прошу: я лоскоту боюся.