Діти: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Адась ще довго валявся на постелі, пробував навіть заснути, але не міг. Цікаво, яке лице було в Євки, коли вона підслуховувала під дверима? Що вона підслуховувала, то був факт, бо зразу стало надзвичайно тихо. Нарешті рипнули двері, і Євка побігла на роботу.

Він чекав, доки мама кудись піде (хоч би до сусідки), але вона гриміла на кухні каструлями, у грубці потріскували дрова.

«Добре, — подумав хлопець, — хай ображається скільки хоче, але я сказав правду. Хай я тут навіть вмру з голоду, хай вона навіть мене вижене, але фріцам прислужувати не буду».

Він зітхнув і сів на ліжку. «Якби не війна. Якби не війна, я написав би колись історію гуннів і ніколи б не одружувався». Адась натягнув сорочку, штани. Відчинив вікно. До землі було десь зо два метри. Мама просто під вікном посадила на якогось біса мальви.

Адась вчепився руками в підвіконня і сповз на карниз. В першу мить хлопцеві геть звело ноги від удару об землю, але він, не зойкнувши, сяк-так попідпирав поламані стебла і, ховаючись, пошкутильгав до хвіртки.

Він вирішив піти до Стася. Колись це був його найкращий товариш. Вони сиділи в гімназії поряд, але коли гімназію закрили, Стась пішов працювати коректором у міській друкарні. Приходив увечері і зразу ж брався за скрипку: готувався до іспитів у консерваторію.

Адась швидко знайшов величезний порожній будинок з вікнами без фіранок, піднявсь на другий поверх і нерішуче постукав. За дверима дико загавкав Тутмос, і чийсь хрипкий голос запитав:

— Хто там?

— Я, — відповів Адась.

— Хто-хто?

— Та я! Стась вдома?

Клацнув замок, потім заскрипів засув.

— A-а, привіт!

Стась був геть обстрижений і не схожий сам на себе.

— В тебе хтось є? — збентежено промимрив Адась.

— Та ні… Заходь… Я тебе давно вже не бачив. — Адась полегшено зітхнув і зайшов у чистеньку, затишну кімнату з вишитими доріжками на стінах.

— Їдеш? — запитав обережно.

Стась став гортати ноти.

— Всі їдемо.

— Ні, не всі!..

— Та… Тільки Стефан не їде… Розумієш, німці такий великий народ. Бетховен, Бах, Вагнер, хоч Вагнера я не люблю. Просто дивно, як вони можуть вбивати!..

— У Стефана туберкульоз знайшли…

— Не знаю, може, й справді. Та ти сідай!

— Я ненадовго. Слухай, Стасику, чому ти всім віриш?

— Я? — здивувався Стасик. — Тобі вірю, наприклад.

— А німцям віриш?

— Не знаю. Слухай, ти не знаєш часом, чому вони не дозволяють взяти з собою скрипку? Хоч це не так важливо. Розумієш, я можу тепер в думці зіграти будь-яку річ і сам щось придумати й теж зіграти. А скрипка хай буде дома: вона дорога, ще поламаю в поїзді. Приїду й так через рік-два. — Стась ніколи не був таким балакучим.

— Слухай, Стасю, всі їдуть чи ще хтось лишається?

— Всі! — безнадійно відмахнувся той. — І ти теж, не бійся. Я список бачив.

— Я? — похолов Адась.