Вибрані твори. Том III: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Казенс (похмуро підходячи до столика леді Брітомарт). Навіщо нам з вами їхати в цей фабричний департамент Пекла? Ось питання, що я собі ставлю.

Барбара. Я завжди уявляла собі цю виробню у вигляді якоїсь величезної ями, де пропащі створіння з почорнілими лицями роздмухують димуче полум’я, і де мій батько підганяє й мучить їх. Чи схоже це на правду, тату?

Андершафт (обурений). Моя люба! Це бездоганно чисте й гарне місто, що лежить на узгір’ї горба.

Казенс. І там є каплиця методистів? О, скажіть, що там є каплиця методистів!

Андершафт. Там є дві: одна примітивна, друга для сектантів. Є навіть товариство, що вивчає етику; але воно не має великої популярности, бо мої робітники всі дуже релігійні. У цехові, де мають справу з вибуховими речовинами, не допускають агностиків, вважаючи їхнє перебування там небезпечним.

Казенс. А тим часом вони не перечать проти вас?

Барбара. Чи виконують вони всі ваші накази?

Андершафт. Я ніколи не даю наказів. Коли я звертаюся до когось із них, то ми провадимо таку розмову: «Ну, Джонзе, як живе дитина, чи одужала місіс Джонз?» — «Усе гаразд, дякую, сер». І це все.

Казенс. Але Джонза треба тримати в покорі. Як ви підтримуєте дисципліну серед ваших людей?

Андершафт. Я цього не роблю. Це роблять вони самі. Бачите, єдине, чого Джонз не попустить, це неслухняности від людини, що йому підлегла, а також не попустить він, щоб дружина людини, яка заробляє за тиждень на 4 шилінги менше, аніж він, претендувала на однакове громадське становище з його дружиною. Звичайно, всі вони теоретично повстають проти мене. А на практиці всі вони тримають у покорі тих, хто нижчий за них на один щабель. Я ніколи не втручаюся в їхні справи. Я ніколи не буваю з ними грубий. Я не буваю грубий навіть з Лазарусом. Я тільки кажу, що певні речі треба виконувати, але я ніколи не даю розпоряджень виконувати їх. Але майте на оці, я не запевняю, що на виробні ніхто не видає наказів, не поводиться з іншими зарозуміло або навіть грубо. Дорослі робітники грубі з хлопцями й наказують їм; візники грубі з прибиральниками, кваліфіковані робітники грубі з не-кваліфікованими, доглядачі підганяють і гримають і на тих, і на тих; молодші інженери звинувачують доглядачів; старші інженери нападають на молодших і собі одержують зауваження від завідувачів відділів, а щодо клерків, то вони носять циліндри на голові й молитовники в руках і підтримують своє громадське становище тим, що відмовляються бути з будь-ким на рівній нозі. Наслідком є величезний зиск, що його дістаю я.

Казенс. (обурений) Ви справді...е...е те, як я вас учора назвав.

Барбара. Як він вас учора назвав?

Андершафт. Це не має ваги, дорога моя. Він думає, що я з тебе зробив нещасну. Чи правда це?

Барбара. Невже ви думаєте, що я можу почувати себе щасливою в цьому дурному вульгарному вбранні? Я, що носила раніше форму Армії Спасіння! Чи розумієте ви, що ви зі мною зробили? Вчора я тримала душу людини в своїх руках. Я вказувала їй путь у житті й навертала їй думки до спасіння. Але коли ми взяли у вас гроші, вона знову вернулася до свого старого цинізму й пияцтва. (Глибоко переконана). Я ніколи вам цього не прощу! Коли б я мала дитину, і ви вбили б її вашими набоями, або коли б ви вбили Доллі вашими жахливими гарматами, я могла б вам це дарувати, знаючи, що це відкрило б для вас ворота раю. Але вирвати в мене людську душу й перетворити її на душу звіра! О, це гірш, аніж убивство!

Андершафт. Невже моя дочка так легко впадає в розпач? Чи можливо це — сягнути аж у глиб людської душі й не лишити там жодного сліду?

Барбара (з проясненим обличчям). О, ви маєте рацію, він не може тепер загинути; де була моя віра?

Казенс. О, розумний, розумний дияволе!

Барбара. Може, ви диявол, але іноді Бог говорить вашими устами (схоплює батькові руки й цілує їх). Ви вернули мені щастя, я глибоко відчуваю його, але душа моя збентежена.

Андершафт. Ти дечого навчилася. А це спочатку справляє таке враження на людину, ніби вона щось утратила.

Барбара. Ну що ж, поведіть мене на вашу фабрику смерти й дайте мені можливість ще дечого навчитися. Можливо, що за цією жорстокою іронією ховається якась вища правда. Ходімо, Доллі. (Виходить).

Казенс. Мій янгол-охоронець! (До Андершафта). Геть! (Іде за Барбарою).

Стівен (спокійно біля письмового стола). Ви не повинні звертати уваги на Казенса, тату! Він дуже симпатичний, добрий малий, але він вивчає грецьку мову й, природно, трохи ексцентричний.

Андершафт. Так, це цілком правильно! Дякую, Стівене, дякую! (Виходить; Стівен, протекційно посміхаючись, поважно застібає пальто й іде до дверей. Леді Брітомарт, одягнена для виходу, відчиняв двері, раніш ніж він устигає підійти до них. Вона оглядається, шукаючи інших, дивиться на Стівен а й, не кажучи ні слова, повертається, щоб піти).

Стівен. (збентежено). Мамо...

Леді Брітомарт. Не перепрошуй, Стівене, і не забувай про те, що ти переріс свою матір! (Виходить).

Перівейл-Сент-Андрю лежить між двома горбами в Мідлсексі; воно розташоване на узгір’ї горба, що лежить ближче до півночі. Це місто, де майже нема диму, з білими будинками, дахами із зеленого шиферу або червоних черепиць, з високими деревами, лазнями, дзвіницями й стрункими димарями, мальовничо розташоване й мальовниче само по собі. Кращий вигляд на місто відкривається з узгір’я, що лежить на віддалі півмилі на схід, де відбуваються проби вибухових речовин. Фабрика сховалася в глибині долини, й верхівки її димарів підносяться, як величезні кеглі. Уздовж гребеня цього узгір’я йде бетонна площадка з бруствером, що нагадує фортецю, бо на ній стоїть величезна гармата здавненого Вульвіцького зразку, що обернена в бік міста. З внутрішнього боку бруствера є високі східці, що на них можна сидіти. Барбара спирається на поруччя й дивиться на містечко. Праворуч неї стоїть гармата, ліворуч — кут майстерні, що збудована на палях; до дверей цієї майстерні йдуть сходи, що мають троє або четверо східців. Двері відчиняються наверх, і біля порога є невеличка дерев’яна площадка, в кутку на ній стоїть пожежний бак. Бруствер стрімко уривається біля майстерні й лишає вузький прохід, що є початком дороги, яка веде через фабрику в місто. Ззаду гармати стоїть тачка з величезним конічним набоєм, що на ньому намальована червона смуга. Далі від бруствера з того ж боку, біля дверей у контору, що так само, як майстерня, є найлегшим типом будови, стоїть крісло.

Барбара. Ну що?

Казенс. Ані проблиску надії! Все довершено, надзвичайно, реально. Не вистачає тільки собору, щоб перетворити це пекельне місто на місто небесне.

Барбара. Чи довідалися ви, чи зробили щось для старого Пітера Шерлі?

Казенс. Йому дали роботу сторожа й табельника. Він дуже нещасний. Він вважає роботу табельника за розумову працю й каже, що він до цього не звик. І його житло таке розкішне, що він не наважується користуватися з кімнат і ховається в комірці.