Вибрані твори. Том III: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Казенс. Він сказав, що всі добродійні установи накинулися б на нього, як круки на поле бою, коли б він назвав своє ім’я.

Леді Брітомарт. Це характерно для Андрю. Він ніколи не зробить шляхетного вчинку, не пояснивши його нешляхетним мотивом.

Казенс. Він переконав мене, що я все своє життя робив недобре через добру спонуку.

Леді Брітомарт. Адольфе, тепер, коли Барбара покинула Армію Спасіння, вам теж слід було б вийти з неї. Я не хочу, щоб ви грали на барабані по вулицях.

Казенс. Ваш наказ уже виконано, леді Брітомарт.

Барбара. Доллі, чи ставилися ви коли-небудь до цього серйозно? Чи вступили б ви до Армії Спасіння, коли б не зустріли мене?

Казенс (нещиро). Ну гм... ну... можливо, як колекціонер різних релігій.

Ломакс (хитро). Проте не як барабанник, чи не так? Ви дуже розумна, прониклива людина, Доллі, і ви повинні були бачити, що у всьому цьому є багато безглуздого!

Леді Брітомарт. Якщо ви хочете верзти дурниці, то робіть це як доросла людина, а не як школяр.

Ломакс (розгубившись). Але ж дурниці лишаються дурницями, незалежно від віку того, хто говорить.

Леді Брітомарт. В Англії в пристойному товаристві, Чарлзе, люди всякого віку верзуть дурниці, повторюючи нікчемні афоризми з мудрим виглядом. А школярі особливою говіркою виголошують власні афоризми, як це робите ви. Коли вони доходять вашого віку й дістають посаду особистих секретарів міністрів або щось до того подібне, вони залишають свій жарґон і запозичають свої афоризми з «Спектейтора» або «Таймса». Найкраще довіртеся «Тайм-сові». Ви помітите, що й «Таймс» верзе чимало нісенітниць, але принаймні стиль цієї газети цілком пристойний.

Ломакс (незадоволений). Ви маєте такі тверді принципи, леді Брітомарт.

Леді Брітомарт. Дурниці. (Входить Моррісон). У чому річ?

Моррісон. Дозвольте доповісти міледі, що містер Андершафт щойно під’їхав.

Леді Брітомарт. Добре! Просіть! (Моррісон вагається). Що з вами?

Моррісон. Чи повинен я доповідати про нього міледі, чи вважається, що він тут у себе вдома?

Леді Брітомарт. Доповідайте.

Моррісон. Дякую, міледі. Сподіваюся, ви не гніваєтеся, що я про це спитав? Становище до деякої міри цілком незвичайне для мене.

Леді Брітомарт. Чудово. Ідіть і просіть його сюди.

Моррісон. Дякую вам, міледі. (Виходить).

Леді Брітомарт. Діти, підіть і одягніться! (Сара й Барбара йдуть нагору, щоб одягнутися для виходу). Чарлзе, підіть і скажіть Стівенові, щоб він за п’ять хвилин був тут, ви знайдете його у вітальні! (Чарлз виходить). Адольфе, накажіть, щоб екіпаж подали за п’ятнадцять хвилин! (Адольф виходить).

Моррісон (в дверях). Містер Андершафт.

Андершафт входить, Моррісон виходить.

Андершафт. Ви на самоті! Як це добре.

Леді Брітомарт (підводиться). Не будьте сентиментальні, Андрю. Сідайте. (Вона сідає на канапі, він сідає поруч неї. Вона, не давши йому перевести дух, одразу починає з питання, що її цікавить). Сара мусить одержати вісімсот фунтів на рік, поки Чарлз Ломакс не одержить своєї спадщини. Барбарі потрібна буде більша сума, та ще постійна, бо Адольф не має жодного майна.

Андершафт (скорившись долі). Добре, люба, я подбаю про це. Ще щось? Для вас особисто, наприклад?

Леді Брітомарт. Я хочу поговорити з вами про Стівена.

Андершафт (утомлено). Не треба, люба, Стівен мене не цікавить!

Леді Брітомарт. Але він цікавить мене. Адже це наш син.

Андершафт. Ви цього певні? Він примусив нас народити його на світ, але насправді він дуже невдало вибрав собі батьків. Я не бачу в ньому жодної подібности до мене, а ще менше до вас.