Висоти: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

– Віддай поясні!.. – і рота червонарів миттю випускає канати з рук. Стратостат лінькувато смикає своєю головою і першу секунду повільно спливає вгору. І, відчувши волю, він стрибає у височінь. Гондола швидко мчить за ним. Голова Феді меншає ще швидше. І повнокровним підтвердженням його молодого буття гримить з висоти міцний голосина:

– Радянській науці – небесне ура!

– Партії, молоді, світовій революції – ура

– І нашим високим ударним вождям – високе, ударне ура!..

На всю міць гуркотять оркестри. Дибкує у небо «Інтернаціонал», летять шапки, кепі, капелюхи. В’ється змахами рук тонка плівка натовпу на фоні грандіозних висот, куди щохвилини відходить золота куля з срібною вагою.

2

Гондола.

Красін стає навколішки і виймає голову з люка, щоб щільно, герметично пригвинтити його. Перед очима стоїть дивне виблискування зимової, припушеної снігом землі. Він засліплений пишністю Москви, вбраної радянської Москви, прикрашеної серією новобудов, палаців культури. Ще миготить в очах скульптурне диблення великого Палацу Рад. Він відбудований зовсім, і кращі твори художників і скульпторів укрили його стіни, плафони, пілястри, кутки. Могутня постать незабутнього вождя вп’ялася з низину небо і, як маяк, охороняє червону столицю. На нього, на великого Леніна, дивився Красін, прощаючись – можливо, назавжди – з людьми, з теплом колективного буття.

А тяжко було відірватися від неї, Москви, прокопаної лопатами екскаваторів, просвердленої тунелем метробуду, помережаної жмутами нових магістральних вулиць. Адже вона димилася Могесом, двома новими теплоцентралями, націлялася гарматними дулами заводських труб, нагромаджувалася сірими цехами велетнів радянської індустрії. Адже там – друзі, товариші, тепло низів, приємна метушня колективних битв. І там, унизу, покришені нині височиною, лишилися його маленький син і молода дружина... Вони ж на стратодромі дивляться на нього і чекають його привіту.

Зітхнувши, Красін мружить очі. Треба розвіяти радісний острах сліпучої землі.

Федя згадує про свої обов’язки раніше, ніж перевірити роботу своїх товаришів. Люк він загвинтив досить міцно. Значить, тепер треба перевірити перші записи приладів, замурованих у товсті прошарки стіни. Барограф повзе вгору синьою стрілкою, ніде не зламаною. Термограф, зазираючи через скло зовні, не відстає од свого пружинного колеги. Він чітко заносить на паперову стьожку лінію зенітного морозу. Газометр головного балона, золотої повітряної кулі, застиг на цифрі 64.000 кубічних метрів. Гелій нині підносить їх вгору і вгору.

Другий газометр поки що мовчить. Настане його час заговорити мовою цифр при спусканні. Красін зазирає у перископ, що веде всередину стратостата, і бачить чорну темряву.

– Чудово! Оболонка ціла.

Словом, Федя оглядає свій такелаж і переконується, що його пілотне господарство перебуває в доброму стані на випадок найвищих підйомів і на випадок всіляких аварій при спусканні. Єдине, на чому він затримує свою увагу, – це допоміжні таблиці різних розрахунків розширення газу на даних тисненнях, з питань ковкості і в’язкості того золотого стопу, з якого збудована перша у світі металева оболонка.

8 годин 03 хв. – висота – 00 метрів.

8.07 – висота 2200 метрів.

8.15 хв. – висота 5100 метрів, тиснення – 411 мм.

Журнал сповнюється серією цифр і стає схожий на бланк справжнього морського корабля, на якому ретельний капітан веде свої судові записи. Думки Феді абсолютно спокійні. Хвилювання, яке охопило його під час промови, швидко втихомирилося, як тільки він попрощався з землею.

Єдине, за що він шкодує, так це про відсутність часу стати до ілюмінатора гондоли і милуватися з грандіозної блакиті. Перекошуючи очі, він бачить, як липко вп’ялася в шибку Іна Шевченко і як блищать її очі. Їй можна позаздрити. До висоти 25.000 метрів вона майже вільна.

А Іна... О, чи розповісти про це! Вона кипить від радощів спостережень і мовчить лише тому, що діловий Мурзаєв ось-ось включить радіоприймач.

Але як це важко! Нестерпно! Це все одно, що вбивство. Адже перед тобою розлягається багата панорама країни, метеної снігом, облитої, як Місяць у могутньому телескопі, рівною крейдяною білістю. Москва кришиться на дрібні зернятка кварталів і йде вниз, униз, ховаючи у синяві свої заводи, станції, йдучи у небачену далечінь із своїм теплом і діловою метушнею.

А обрії! Вони –

розмиті тисячокілометровою далечінню і здіймаються каймою над столицею, все ще розпластаною внизу. Ніжна плівка пари поглинає рельєф рівнини. Небо справді зливається з землею. Земля лізе в небо, небо повзе в нутро нашої матері-землі. Кайма округлює рівнину і робить з неї чашу з піднятими вінцями. Куля летить над цією величезною чашею.

А подивіться вгору! Дрібні нитки перистих хмарок ширяться й ширяться. Вони падають на вас. Їх сріблясті спини подібні до ребер велетнів давніх епох, закинутих вибухом угору. Нитки грають світлом і налазять на вас і вмить… прошивають стратостат вогкими тінями.

– Федя! – вигукує Іна. – «Циррус» упали вниз. Запиши негайно моїми словами – «впали вниз, розсипалися пухом».

– Мій журнал не терпить чужого захоплення, – відповідає Федя і записує до журналу:

«Тільки-но пройшли останні хмари. Висота – 9.200, тиснення –

231. Температура – мінус 32. Куля починає виповнюватися. Мурзаєв включає радіо. Шевченко поки що безробітна».

У гондолі тіснувато. На дев’ять кубічних метрів втиснули стільки, скільки могла дозволити підіймальна сила стратостата. 75 наукових приладів розташовані по всіх куточках стін, зовні і всередині, з них більшість самописні. Радіоапаратура цілком доручена Мурзаєву і має почесну назву: станція «Ленін». Як інженерові, одному з конструкторів гондоли «Комсомола», йому доручили складне електрогосподарство.

Мурзаєв уже включає репродуктор, і на всю кабіну звучить голос Горячова: