Висоти: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Верхні люки відкрито.

Хвилина – і опорне кільце приймає на свою опіку висну гондолу. Все готове до відльоту. Тріскотять кіноапарати, знімаючи сцени польотної метушні.

Нервове напруження зростає. Особливо насторожуються комсомольські делегати, студенти повітроплавних інститутів, представники радянської науки. Хвилювання шириться електрично швидко, і могутня хвиля нервової індукції налітає на вас за тисячі кілометрів. Рух припиняється.

Раптом... рідка тиша постає над білим полем з золотою кулею на синьому полотні неба. До стратостата підходять герої польоту: Красін, Шевченко, Мурзаєв. Вони стають поряд гондоли, і секундний змах кіноплівки записує в історію комсомолу цей короткий епізод.

Горячов швидко виймає годинника. Без чотирьох хвилин вісім. О восьмій – зліт. Треба виконувати наказа із сталінською точністю, навіть власний. Лінецький, професор фізики, нервово гладить свою сиву бороду і з захопленням дивиться на свою любиму вихованку Шевченко.

– Ах, як хороше!.. Як чудово!.. Я заздрю вам, мій друже, –

говорить він Іні. – Чому я не комсомолець, щоб полетіти... туди з вами?

Суворе обличчя молодої ученої світлішає і береться яскравим рум’янцем. Голова Іни зводиться вгору і довго, з німим натхненням дивиться у стратосферну блакить!

– Товариші!.. Летіти на «Комсомолі» – та це ж народитися комунаром, значить...

М’яка лірика звучить в її словах. Вона полонена своїм нечуваним щастям, і дрібна сльоза викочується в червоні кутки її очей.

– Я полечу на сорок кілометрів... ні, вище... на п’ятдесят, на шістдесят кілометрів!

І ввесь світ бачить її мрію в гарячих очах. Ввесь молодий комсомольський світ стежить за хвилюванням молодої вченої-дівчини і заздрить... заздрить кревно, по рідному.

– Товариші! – чуєте ви раптовий і, на вашу думку, незвичайно скорострільний голос Івагіна. Секретар комсомолу поспішає сказати своє слово і підносить руку з прапором вгору.

– Ім’ям багатьох мільйонів ваших ленінських братів я передаю вам цей червоний прапор зі єдиною надією, що ви здіймете його на небачені висоти, такі притаманні нашій добі, що ви прославите нашу, по-комсомольському молоду радянську науку. Бажаю вам найкращих успіхів і сподіваюся, що цей червоний прапор, незганьблений ніким, ви повернете нам на землю ще до кінця нашого...

– Грррр... тррр (гримить атмосферний розряд рупора радіоприймача)... надцятого з’їзду. Хай живе ленінський комсомол і його золотий, однойменний із ним стратостат!

– Урра... – і ваш радіоприймач тремтить від вибуху одностайного вигуку. Від могутнього гудіння дрижать неонові нитки блискучих цяток на екрані. Телевізор темнішає, і фарби розпливаються у дикому танку світляних цяток, вишикуваних в дивізії.

Та це на хвилину. Екран знову горить червоною плямою прапора, блакитним комбінезоном Красіна і срібляним сяйвом круглої гондоли. Красін вилазить на опорне кільце і закидає голову назад.

– Товариші!.. Вперше я говорю з такої високої трибуни. Цей прапор, вручений комсомолом, ми знесемо... он туди... Хай живе сталінський політ у темний фіолет стратосфери, яку ми оздобимо нашою червоною більшовицькою зіркою! Урра, чорт забери!

І дружний змах руки і прапора смугує екран двохсотмільйонної країни.

– Гррр... ааа... грррааа... урррараррра!..

Музика, марші, вигуки. Грозове стрибання слів і звуків –

невпинне... І гострий жаль крає ваші груди. Чому ви не справжній глядач, чому ви в цю бойову хвилину не в Москві, не на сніжному аеродромі, разом з делегатами.

Картина: Шевченко швидко влазить у гондолу і зникає в ній. Мурзаєв спішно лізе мотузяним трапом, а Красін діловито згортає прапор і передає його до кабіни.

– Парашути справні ? – витвережує його Горячов.

– Справні, – відповідає командир стратостата.

– Хто вилазить перший на випадок аварії?

– Перша Шевченко, другий Мурзаєв і останній я.

Мурзаєв, готовий зникнути в круглому шлунку гондоли, кидає слова:

– Товаришу публіка і товаришу комсомол, будьте певні – я завжди повідомлю вас радіом, яку хмару ми зажаримо, як якесь порося.

– До побачення, товариші!..