Помирана: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Геній-талій; геній-талій! — ображено кричав доктор Фрезе, тицяючи Нельсону піднятий середній палець. Морально розчавлений тим, що його медичні технології назвали непридатними, він врешті опустив голову й поплентався до бункера.

— Вернувся, значить… — мимрив Капрон, свердлячи Нельсона лихим оком. Він навприсядки протиснувся між людьми, а потім виринув із самострілом і натиснув спусковий гачок. Стріла пробила Нельсону горло, і він з виразом подиву на лиці завалився горілиць.

— Шо?! — кинулась до Нельсона Божена. — Та поможіть же хтось!

Усі остовпіли. Доктор Фрезе віддалявся, самозречено запхавши руки в кишені. Кабигроб важко приходив до тями, водячи порожніми очима.

— Капа, реханакус! — заголосила Божена.

— Казав, боти мені пошиє, а не зшив, лободзип. Усю жизнь він так, усю жизнь… — бурмотів Капрон. Він заходився стягувати з Нельсона його нові черевики.

Божена підняла чорний предмет, що випав у Нельсона з кишені, приставила до шиї Капрона й натисла червону кнопку. Того склало вдвоє, потім кинуло об землю. Божена била його струмом знову і знову, поки ставало заряду, а він усе дрижав, метляючи клешнею, як гадюка — хвостом.

Погляд Нельсона став матово-скляний і холодний. З-під витоптаного снігу проступили масні плями чорнухи. Божена здійняла руки, подивилася на коритян, метнувши в них лють і відчай. І в цю мить раптом відчула, що в неї відходять води.

Божена очуняла на операційному столі. Під стелею миготіли зайчики. Поруч пхикало, не маючи сил крикнути, недоношене крихітне дитя. Його розчервоніле личко морщилось від натуги. Фрезе поклав його на груди Божені і, похилившись, вийшов у коридор. Майя протерла їй лоба змоченою марлею. Хамса лиш зачудовано дивився на новонародженого, закутаного в білий лікарський халат.

— Хлопець, — тільки й сказав він.

— Зефір, — додала Божена хрипким шепотом.

Вона була ладна з’їсти слона, якби такий експонат знайшовся серед «консервацій» доктора. Втім, довелося задовольнятися дрібнішими видами. Вона їла, відчужено поглядаючи на сина. В якусь мить нахлинули сльози, але вона забула, з якого приводу цей плач, і припинила його так само раптово, як і почала. Усе здавалося нереальним, невдало зітканим із випадкових фрагментів, як уві сні. Хамса топив над лампадою сніг у мисці. Кротодил у коридорі ледь чутно завив, ніби копіюючи недавні потуги Божени на свій лад. Майя зі своїми великими розчахнутими очима випромінювала чи то жах, чи то захоплення від усього побаченого.

Божена подумала, що все тепер стане цілком інакшим, навіть не важливо, яким, і відчула справжню впевненість у майбутньому. Кротодилове виття ставало дедалі сильнішим, луною билося об стіни бункера. Хамса вирішив відволіктися від приготування купелі. Він визирнув у коридор. На одній із труб, що вилися під стелею в ошімках скловати, у петлі висів доктор Фрезе, витягнувши носки черевиків вертикально, як балерина. Вогник лампади жеврів у його окулярах, що з’їхали на ніс.

Хамса добру годину провозився, щоб стягнути доктора на підлогу. Він поклав його під стіною, сівши поруч. Не знав, що робити з окулярами, крутив їх у руках, приміряв на себе, але врешті поклав їх у нагрудну кишеню докторового піджака. У двері бункера несильно постукали.

— Ей, вродила вже красава, чи нє? Впустіть, то гостинця передам, — фальшивила Тузиха.

Хамса якусь мить вагався. Він співчутливо дивився на Рекса, що заричав у відповідь на її слова, упершись передніми лапами в двері. Хамса погладив кротодила по загривку, торкнувся шипів, що виткнулися на хребті.

— Рекс, молодчина… Кусай! — з важким серцем вимовив і відсунув засов.

Двері посунулись уперед. Першим на порозі опинився Базука, він кинув загострений прут у Хамсу, Рекс перехопив його руку і хруснув нею, як сухою гілкою. Базука горлав, вириваючись із пащі, що тримала його, поки кротодил пазурями не розпанахав йому живіт. Хамса встиг замкнути двері зсередини і звалився з ніг. Він уже не бачив, як Тузиха, накиваючи п’ятами, зламала свій протез і, кличучи колоба на поміч, поповзла по чорному, просякнутому земляним маслом, снігу. Як Скирта, вгативши молотком по голові кротодила, отримала у відповідь розірване стегно. Як витанцьовував із ломом у руках Кабигроб, завдаючи Рексу ударів з дистанції і, поки той із ревищем вертів сліпою головою, таки зумів перебити звірові хребет.

Усе це вже не обходило Хамсу. Жіночі руки волочили його в операційну, рвали марлю на клапті, тримали над ним лампаду. Знадвору долинали звуки людської агонії, що змішалася з тваринною і нічим від неї не відрізнялась.

— Новий чоловік родився… про нього думай, — тихо, але твердо сказав Хамса Божені.

— Шо ж думать, коли кров із тебе витіка! — крикнула вона, притискаючи марлевий ком до рани на його грудях, поки Майя присвічувала.

— І не нужна мені та кров. Хай тече, — прибрав він її руку.

— Туфту городиш, — відказала Божена. Вона промочила його рану — раз, і другий, і третій. Хамса не мав нічого проти. Не говорив. Не дихав. Не існував.

Запала тиша, яку порушували тільки рівномірні удари ломом у двері. Божену здолала кволість, хилило в сон.

— Ти чого ше тут? — раптом запитала Божена у Майї.

— Я? — розгублено відказала вона.

— Нору бачила? Лізь — надвір виходь і не вертайся. Іди, куди Нельсон ходив.

— А ти?

— Слаба я, не дойду. Бач — «прогрес» мій всім хороший, тільки ходить не дає, — дзенькнула протезом Божена. На її запалих почорнілих щоках прорізалась нездорова усмішка.

Майя вийшла в коридор, глянула на монументально спокійного доктора Фрезе, закуталась у кожух. Кабигроб уже відігнув верхній кут дверей і несамовито розхитував їх далі, скрегочучи ломом.