Помирана: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ви… курс не закінчили. Куди?.. — на порозі стояла знайома вже лікарка в синьому кумедному костюмі. Особливо ж Нельсона смішила її квадратна шапочка.

— Назад. Назад мені пора, — глянув з-під лоба Нельсон. — Підлатався, і харе. Одростили мене трохи, буду жить.

— Перебування в карантинній зоні вам на користь не піде, — запевнила вона.

— Ханадзип, там мої люди остались!

— Ви можете спочатку зустрітися з тими, хто успішно тут адаптувався.

Нельсон запитально подивився в очі жінці.

— Ви не перший, хто прийшов звідти сюди, — усміхнулась вона.

— Та йухан дялбакус! Мої люди в Коритному. Я їм нужний. І без них не переїду.

Крізь розбите вікно в квартиру Сави намело снігу. На видноколі бовваніло Корито. З-під нього сочилася чорнуха, розтікалася, посуваючи лінію снігу все ближче до селища. Момот присів на гамак, погойдався знічев’я. Сіра вата жмутами звисала з його куфайки. Момоту подумалось, що така нестабільна конструкція ліжка геть не зручна. Він згадав, які надійні меблі колись робив з дерева, знайденого на Кориті, — дошка до дошки, болт до гайки… Дещо з того й досі стояло вдома у коритян, непідвладне часові, волозі й деструктивному людському чиннику.

Його увагу привернула схема метальної машини, що її вивів Нельсон на стіні коричневою фарбою для взуття. Момота завжди вабила механіка речей — сполучення матеріалів, взаємодія деталей, енергія їхнього руху. Глухий, він вбачав у всьому створеному руками надійний засіб заявити про себе, лишити по собі слід, звук, враження, спогад.

— Тут-тук, тут-тук, — постукала синиця об раму вікна. Її вертлява голівка зробила кілька швидких поворотів. Пташка легко перепурхнула через щербату шибу й опинилась на підвіконні, всередині цього покинутого житла. Момот помітив її й посміхнувся куточками рота. Його добрі очі басет-хаунда, з повіками, відтягнутими донизу невблаганним земним тяжінням, пожвавішали й запроменились теплом. Синиця зіскочила на долівку, дзьобнула крихту між паркетними дощечками, злетіла на гамак, а потім просто на коліно Момоту. Він обдивився зеленавий пушок у неї на грудях, відчув її чіпкі кігтики. Її чорні очиці обмацували кімнату в пошуках чогось поживного. Момот раптом з жахом подумав, що пташка не боїться його, бо вважає неживим предметом.

— Уооо! — замахав він обмороженими червоними руками.

Рекс загарчав і пірнув у кучугуру по самий хвіст. Хамса роззирнувся навкруги. Вони застрягли на перехресті вулички, що вела до Депо, та іншої, що одним своїм кінцем упиралася в бункер доктора Фрезе. Іти лишилося недалеко, але як Хамса не намагався відтягнути кротодила, той усе рив носом сніг, аж поки не видобув рваного закривавленого кожуха. Рекс лизнув його темний рукав.

— Фу! Фу! — закричав Хамса, смикаючи за нашийник. Рекс піддався, але кожуха з пащі так і не випустив.

Метафізичний холод пробирав Хамсу, так наче джерело морозу було десь усередині. Бетонна копиця бункера усе ще виглядала найзахищенішою будівлею на все Коритне. Втім, на важких залізних дверях були помітні вм’ятини від ударів. Сніг навколо було добре втрамбовано. Хамса постукав своїм астенічним кулаком у двері, відчуваючи зашпори в пальцях. Він вловлював у повітрі дух небезпеки, невмотивованої і безумовної, як снігопад. У дверях бункера відчинилося вічко.

— Пошой? — роздратовано запитав доктор Фрезе, змірявши поглядом прибульців.

Хамса розщепив верхні ґудзики на своїх одежах, глибоко вдихнув, піднявши руку з кубиком в ораторському жесті.

— Перетуплю оці пороги тьми.

Міліє кроволін під ободами.

Ходи доземні стали мертвими

Ходами…

— Пошой, геній-талій?! — перебив доктор.

— Пусти, док, шоб дні дожить, — схилив голову Хамса. — Тіло своє оддаю в твоє хазяйство. Як помру, то спиртом, нотецою, кислятиною — чим хоч оброби, у банку закатай, тіки не дай мене їм в зуби! Шоб не обжерся мною ніхто, і мене шоб не сплюндрував.

— У колдор, — знехотя відказав Фрезе після недовгих роздумів.

— Колдор — то колдор. Не горді ми, — пристав Хамса на пропозицію.

— Ділдо? Нямуть? — уточнив доктор, голосно поплямкавши.

— Пища — діло друге. Прогодуємся якось, док. Не пропадем, — запевнив віршник.

— Рру-рру-ррууу… — тужливо протрубив Рекс, задравши сліпу морду догори.

— Медведка хороший, — відрекомендував його Хамса.

— Коркодим лю-не — бурбункул! — не погодився з ним доктор.